Уретерогидронефроз що це таке? Захворювання є серйозним відхиленням у роботі органів сечовидільної системи, але що це за патологія, чим вона небезпечна, як таке захворювання діагностувати, і чи можна його вилікувати? Чи існує профілактика розвитку цієї недуги?
Уретерогидронефроз або мегауретер є патологічним розширенням чашок і миски нирки внаслідок порушення відтоку сечі і скупчення її в порожнинах органу. Дане захворювання, на відміну від гідронефрозу, супроводжується додатковим залученням в патологічний процес відповідного сечоводу.
Дане захворювання досить поширене, і найчастіше є наслідком вроджених вад сечостатевої системи.
Зміст
Що відбувається при уретерогидронефрозе
Унаслідок певних факторів – вроджених аномалій розвитку сечовивідних шляхів або внаслідок зовнішніх і внутрішніх впливів (травм, інших захворювань), відбувається порушення нормального процесу виведення сечі та наповнення нею порожнин нирки і сечоводу.
Поступово під тиском урини сечовід розтягується, подовжується, змінює форму і збільшується в діаметрі. Негативні процеси відбуваються і в тканинах нирки. Не має виходу сеча «роздуває» миску і чашечки, що є причиною стоншування паренхіми, порушення ниркового кровообігу, загибелі функціональних клітин і поступового згасання ниркових функцій. Прогресуюча ниркова недостатність є небезпечним для життя недугу.
У разі стрімкого розвитку патологічного процесу, нирка сильно збільшується в розмірах, і навіть незначний механічний вплив може призвести до розриву ниркових тканин.
Важливо відзначити, що паралельно з уретерогидронефрозом, часто спостерігаються інші захворювань сечовидільної системи: пієлонефрит, цистит, уретрит. Це пов’язано з сприятливими умовами для розмноження мікробної флори з-за застою сечі.
Мегауретер: особливості патології та причини
Уретерогидронефроз класифікується по ряду ознак, серед яких насамперед зазначають причини виникнення хвороби, глибину ураження органів сечовидільної системи та локалізацію.
Захворювання може протікати в гострій або хронічній формі. Як правило, уражається один сечовід, тобто має місце уретерогидронефроз праворуч або ліворуч. Двосторонній тип патології спостерігається дуже рідко.
В залежності від причини розвитку патологічних змін, захворювання буває вродженим (первинним) або набутим.
Мегауретер вроджений виявляється у немовлят.
Причинами захворювання є аномалії сечостатевої системи:
Придбаний уретерогидронефроз розвивається у дорослих з наступних причин:
Збільшують ризик придбаного уретрогидронефроза цукровий діабет, сечокам’яна хвороба, тривалий прийом деяких ліків, а також вплив радіаційного випромінювання.
За ступенем непрохідності сечоводу і локалізації місця звуження уретерогидронефроз буває:
- рефлюксирующий – сечовід збільшений в діаметрі по всій довжині, при цьому відбувається зворотний заброс урини з сечового міхура в сечовід;
- обструктивний – відбувається розширення верхнього відділу сечоводу за рахунок значного звуження нижнього в місці злиття з сечовим міхуром;
- міхурово-залежний – комбінація мочепузирного рефлюксу і звуження.
В залежності від наявності інфекції існують такі форми патології:
- асептичний уретерогидронефроз – без присутності бактеріальної флори;
- інфікований – із-за застою сечі сталося ускладнення у вигляді приєднання інфекції.
Незалежно від причин розвитку захворювання може бути небезпечним для життя пацієнта, тому раннє діагностування значно полегшує лікування та знижує ризики.
Стадійність і симптоматика захворювання
Мегауретер у своєму розвитку проходить кілька стадій, початкові з яких протікають, як правило, безсимптомно, незважаючи на що відбуваються в організмі зміни:
Симптоматика проявляє себе при гострому перебігу захворювання наступним чином:
- виникає раптовий гострий больовий синдром, посилюється вночі, зміна положення тіла не приносить полегшення;
- часті позиви до сечовипускання, що супроводжуються печінням та болем;
- виявляється набряклість особи, яка поступово поширюється на все тіло;
- в урині з’являється кров;
- уретерогидронефроз у дітей проявляється помітним збільшенням об’єму живота з боку хворого сечоводу, дитина постійно страждає від сильних спазмів.
Крім цих симптомів проявляються ознаки загальної інтоксикації організму – нудота, блювання та діарея, підвищення температури тіла, коливання артеріального тиску.
При хронічній формі мегауретера, болю є періодичними ниючими і тягнуть. Часто патологія супроводжується приєднанням інфекції та іншими захворюваннями сечостатевої системи.
Діагностичні заходи
Дуже важливо пам’ятати, що неможливо точно поставити діагноз, спираючись лише на клінічну картину. Необхідно лабораторне та інструментальне дослідження, яке проводиться в сучасних клініках.
Діагноз підтверджується на підставі:
- лабораторних аналізів, в результаті яких виявляється наявність еритроцитів, лейкоцитів і білка в урині, в крові – підвищений вміст кальцію і натрію, надлишок сечовини;
- апаратного обстеження за допомогою УЗД, комп’ютерної та магніторезонансної томографії;
- рентгенологічного огляду нирок з використанням контрастної речовини;
- цистографії – обстеження сечового міхура.
На підставі огляду пацієнта, вивчення анамнезу, а також даних лабораторного та інструментального обстеження, фахівець зможе диференціювати захворювання і підтвердити діагноз. Потім призначається лікування, яке залежить від ступеня тяжкості патології.
Терапевтичні заходи
Уретерогидронефроз є складним і небезпечним захворюванням, тому зволікання зі зверненням за допомогою може призвести до непередбачуваних наслідків. Лікування призначається хірургічне та консервативне – перед операцією та після неї.
Медикментозная терапія спрямована на стабілізацію загального стану пацієнта і зазвичай включає:
- препарати для ослаблення тонусу сечовивідної системи – спазмолітики;
- знеболюючі засоби, анальгетики;
- при наявності бактеріальної інфекції — антибіотики;
- протизапальні засоби;
- ліки для поліпшення мікроциркуляції крові в нирці;
- препарати для лікування артеріальної гіпертензії.
Крім того, пацієнтові призначається спеціальна дієта №7.
Причину і наслідки патології усувають оперативним шляхом, особливо якщо має місце двосторонній уретерогидронефроз.
Обсяг операції залежить від тяжкості та стадії, а також виду патології.
Хірургічні заходи можуть включати:
- стентування – розширення звуженої ділянки сечоводу;
- часткове видалення сечоводу;
- резекцію сечоводу;
- нефростомія відведення сечі з нирки та інші заходи.
У ряді випадків може знадобитися операція на сусідніх органах з метою усунення впливу на сечовивідні шляхи.
У випадку серйозного незворотного пошкодження нирки з метою порятунку життя пацієнта проводять її видалення разом з сечоводом – нефроуретерэктомию.
