Сечокам’яна хвороба – проблема, з якою урологів доводиться зустрічатися дуже часто. При цьому більшість пацієнтів дізнається про наявність у себе каменів вже по факту звернення до лікаря з симптомами хворобливості і порушеного сечовипускання. Камені в сечовивідних шляхах здатні виникнути у кого завгодно – захворювання не має вибірковості за якимось певним групам пацієнтів. В останні роки частота постановки діагнозу «сечокам’яна хвороба» збільшилася: люди хворіють через стреси, погане харчування, неправильного способу життя, екологічних проблем і з інших причин. Що таке сечокам’яна хвороба, і як здійснюється лікування сечокам’яної хвороби?
Зміст
Загальна інформація
Сечокам’яна хвороба, в спеціальній літературі звана також уролітіазом, виникає у хворих з порушеннями обмінних процесів. Біохімічні збої викликають ланцюгову реакцію обмінних розладів, що відбиваються на різних органах, у тому числі і на сечовивідної системі, провокуючи появу каменів.
Патологія не має чітко виражених вікових «переваг» – вона спостерігається і у людей старшого віку, і у маленьких дітей. Представники чоловічої статі хворіють дещо частіше (до трьох-чотирьох разів), у порівнянні з жінками, уражаються з однаковою ймовірністю обидва органу. Якщо брати зріз статистики захворюваності, можна вивести середній вік пацієнтів з уролітіазом – близько 45-50 років.
Хвороба і самі камені сечового міхура, нирок, проток сечоводів, що утворюються в її ході, можна класифікувати за кількома ознаками. Це і типи каменів по складу, і причини виникнення, особливості перебігу патології.
Важливо розрізняти при сечокам’яній хворобі види каменів.
Класифікація сечокам’яної хвороби за складом уролитов:
- неорганічні освіти. До їх складу входять солі кальцію, оксалати, магній, фосфати та інші сполуки;
- органічні: цистинові, уратні (сечокислі камені) та інші;
- змішаного складу, інакше звані полиминеральными.
За кількістю уролитов виділяють:
- поодинокі камені. У такому випадку у хворого в сечовивідних шляхах утворюється єдиний уролит одного з типів;
- множинні – утворення численних конкрементів;
- коралоподібні сечові камені.
За конкретним місцем утворення каменів патологію ділять на:
- конкременти в ниркових чашечках;
- лоханочные каміння в нирках;
- освіти в сечоводах;
- камені в сечовому міхурі;
- сечовий камінь в просвіті уретри.
Наступна класифікація – за причини появи каменів:
- уролітіаз первинного типу. Ця формулювання діагнозу передбачає, що хвороба виникає вперше;
- рецидивний. З назви видно, що це повтор захворювання з утворенням нових каменів;
- резидуальний. У пацієнтів з цією формою сечовивідні шляхи містять конкременти (або частини), які не вдалося вивести раніше в ході лікування.
Ділять хвороба і за характером її перебігу на інфікований уролітіаз – проходить на тлі інфекцій і неинфицированный.
Причини розвитку
Камені в сечовому міхурі і інших відділах не утворюються самі по собі, їх формування запускається певними патологічними процесами в організмі хворого. Ці процеси носять різний характер – можна говорити про полиэтиологичности сечокам’яної хвороби.
Основні причини сечокам’яної хвороби:
- наявність в сімейному анамнезі родичів по одній з ліній, у яких був діагностований уролітіаз;
- неправильне харчування: монотонність раціону з переважанням незбалансованої їжі, без достатньої кількості вітамінів. Упор на жирні страви, гостру або смажену їжу, переїдання (особливо на ніч) і інші варіації неправильного харчової поведінки;
- у сечокам’яній хворобі причини нерідко укладені в нестачі води (вживання менше двох літрів у день). Недостатня водна навантаження веде до розладів ниркової фільтрації, збільшення концентрації урини і осадженню з неї каміння;
- проживання в жаркій місцевості, що веде до систематичного зневоднення;
- шкідливі умови роботи – гарячий цех, офіс з поганою вентиляцією, з наслідками, аналогічними попереднього пункту;
- метаболічні порушення на тлі надмірної ваги;
- низька фізичне навантаження, нестача руху;
- прийом деяких лікарських засобів без призначення або у нерекомендованих дозуваннях: вітамін С, гормональні ліки, препарати на основі сульфаніламідів та інші;
- аномалії розвитку сечовивідних органів і деякі їх патології – такі, як міхурово-сечовідний рефлюкс (закид урини назад в сечовий міхур), стриктура уретри, неправильне будова органів та ін;
- різноманітні ниркові патології: гломеруло – і пієлонефрит, туберкульоз, рак органів та ін;
- травматичні ушкодження нирок;
- захворювання, не пов’язані безпосередньо з нирками. В основному це ендокринні розлади – хвороба Кона, гіпертиреози та ін.
Певний вплив мають розлади ШКТ – зокрема, резекція клубової кишки. Будуть впливати на стан сечової системи та запалення в органах малого тазу, що ведуть до зараження урини патогенами та застійних явищ.
Крім перерахованих, є й інші фактори ризику:
Можна виділити основні ланки процесу:
- на організм починають діяти певні негативні фактори. Під їх дією порушується процес відновлення епітелію сечовивідних органів і шляхів;
- компоненти майбутніх каменів (солі та інші субстанції) починають осідати й склеюватися, формуючись у дрібні кристалічні утворення (микроуролитиаз);
- порушення в метаболізмі та функціях органів вносять дисбаланс в природний біологічний механізм розщеплення невеликих конкрементів.
Механізм каменеутворення вивчений не до кінця, незважаючи на накопичення значного досвіду в дослідженні сечокам’яної хвороби: дослідження ведуться вже більше сотні років, але однозначно встановити всі деталі процесу лікарям поки не вдається.
Симптоматика уролітіазу
Зазвичай симптоми сечокам’яної хвороби не виражені яскраво до моменту, коли сформувався камінь не зміщується зі своєї вихідної локації. Починаючи рух по сечових шляхах, він сприяє їх спазму і іншим явищам.
Цьому стану супроводжують характерні симптоми каменів у сечовому міхурі або нирках:
Болі при сечокам’яній хвороби у чоловіків дещо сильніше, ніж у жінок, в силу фізіологічних особливостей.
Також пацієнти відчувають і інші ознаки сечокам’яної хвороби, наприклад, дизурию. Сечовипускання частішає і стає болючим, після нього не наступає відчуття полегшення, «випорожнення». Спостерігається і загальна симптоматика: погана працездатність, фізична слабкість, а в період загострення людей з больовим синдромом нудить, аж до блювоти – яка не приносить очікуваного полегшення.
До початку відходження конкрементів сечокам’яна хвороба протікає в латентній формі, без виражених ознак. Лише іноді хворі відзначають у себе невелику тянуще-ниючий біль або дискомфорт в попереку.
Сечокам’яної патології нерідко супроводжує інфекція: більш ніж у двох третин хворих перебіг хвороби ускладнюється зараженням інфекційними агентами. Їх шкідлива діяльність викликає запалення нирок, ураження сечового міхура та інших прилеглих тканин.
Яскравість прояви симптомів залежить від місця формування уролита і області, через яку він проходить:
- при нирковокам’яній хворобі людина відчуває ниючий біль в попереку, в проекції ураженої нирки. У сечі спостерігається кров, біль загострюється при зміні пацієнтом положення та в русі;
- якщо камінь у сечоводі – біль відчувається в області паху, віддаючи в нижні кінцівки і статеві органи. Хворі скаржаться на часте сечовипускання, зі значною болючістю. Якщо камені закупорили сечовід або виходять, біль зростає до повної нестерпності – це ознака ниркової кольки;
- сечовий камінь в просвіті сечового міхура стане проявлятися сильними болями внизу живота, иррадиирущими в область промежини, статеві органи і навіть в пряму кишку. Спостерігаються розлади сечовиділення – учащенность і болючість, при цьому струмінь урини може раптово перериватися.
І у майбутніх мам, і у маленьких дітей факторами запуску каменеутворення є:
Клінічна картина в основному не відрізняється від розглянутої вище. У випадку з захворюванням у дітей може бути ускладнена його діагностика, оскільки дитина, особливо зовсім маленький, ще не може чітко вказати на скарги і місце, де йому боляче. Тому батьки повинні дуже уважно ставитися до стану свого малюка і звертатися до лікаря при перших ознаках нездужання, щоб виключити можливі проблеми і ускладнення.
У вагітних можливе помилкове розпізнавання початку пологів – у сечокам’яної хвороби симптоми при загостренні нагадують початок переймів.
Ймовірні ускладнення
Крім тяжкості проявів хвороби самої по собі, сечокам’яна патологія здатна викликати важкі наслідки для сечостатевої системи.
Серед супроводжують сечокам’яну хворобу ускладнень:
- піонефроз калькульозного типу. Це гнійний пієлонефрит в термінальній стадії, коли нирка втрачає свою функцію, піддаючись гнійного розплавлення. Орган являє собою скупчення порожнин, заповнених гнійним вмістом. Це ускладнення лікується тільки хірургічним і виникає в основному при рецидивуючій різновиди уролітіазу;
- результатом буває обструктивний пієлонефрит – запалення органу/органів за порушення уродинаміки унаслідок закупорки сечових проток;
- ниркова недостатність. Її частіше виявляють у пацієнтів з однобічним сечокам’яною хворобою;
- деформації сечоводів;
- розрив уретри, сечових шляхів або міхура. Цей стан супроводжується гострими болями і загрожує розвитком сепсису.
Найчастіше ускладнення сечокам’яної хвороби проявляються гострим пієлонефритом та його наслідки.
Діагностика
За аналогією з іншими хворобами, діагностика починається зі збору анамнезу. Лікуючий лікар повинен зібрати всю інформацію, в тому числі і встановити всі можливі фактори, що сприяло появі у його підопічного конкрементів.
Діагностика сечокам’яної хвороби починається з візуального огляду, опитування хворого і пальпації. Доктор вислуховує скарги, оглядає пацієнта, виявляє місця, де болючість виражена сильніше всього. Встановлюються і інші симптоми, типові при уролітіазі: напруга черевних м’язів, позитивна реакція на перевірку поколачиванием і так далі.
Іноді пацієнти, у яких вже вийшов камінь, приносять вийшов уролит на прийом, що дозволяє зі стовідсотковою точністю поставити діагноз сечокам’яної хвороби.
За оглядом слід лабораторна діагностика сечокам’яної хвороби.
Хворим, які звертаються до уролога, призначається ряд обстежень:
- загальна діагностика крові. Цим методом виявляють характерні ознаки запалень, вимірюють швидкість осідання еритроцитів, показник лейкоцитів у крові;
- аналіз урини. Робиться визначення її кислотно-лужного співвідношення, виявляється, є чи лейкоцитурія – лейкоцити в сечі. Встановлюється також присутність частинок крові, сольових кристалів і різних патогенів;
- здача крові на біохімічний аналіз. «Біохімія» дозволяє визначити концентрацію білка і співвідношення його фракцій, провести аналіз на креатинін, сечову кислоту, кальцій тощо;
- бактеріологічний посів сечі;
- добовий аналіз урини – для оцінки вмісту оксалатів, кальцію та інших сполук.
Крім перерахованого, при сечокам’яній хворобі діагностика проводиться за допомогою інструментальних методів:
- рентгенограма сечової системи, що включає знімки нирок, міхура і сечоводів. Цим способом можна виявити кількість і локалізацію конкрементів – правда, лише рентгенопозитивных;
- екскреторна урографія. Її проводять після купірування ниркової коліки, ця методика дає лікареві можливість оцінити правильність будови сечовивідних шляхів та їх стан;
- УЗД. Апарат ультразвукової діагностики показує при сечокам’яній хворобі картинки структури і стану нирок, дозволяє виявити камені, вогнища пухлин, гнійники і інші патології;
- томографія. Це високотехнологічний і інформативний метод, що дозволяє визначити наявність каменів навіть в тих випадках, де інші діагностичні техніки з якихось причин виявилися безсилі.
Важлива диференціальна діагностика сечокам’яної хвороби, оскільки, наприклад, напад ниркової коліки схожий з деякими іншими патологіями. Тому лікар, до якого надійшов хворий із скаргою на кольку, повинен вміти зрозуміти, що це або сечокам’яна хвороба іншого типу. Адже симптоми і лікування тісно взаємопов’язані.
Серед розладів зі схожими симптомами:
- апендицит в гострій стадії. Його супроводжує висока температура, підвищені лейкоцити і ряд інших характерних ознак;
- у каменів у сечовому міхурі симптоми іноді схожі на гострий панкреатит. У його випадку до болю додається діарея, блювота без полегшення, зростання амілази у крові та урині;
- виразка дванадцятипалої кишки або шлунка, що перейшла в стадію перфорації. Живіт при ній приймає форму дошки, видає характерний звук при постукуванні, біль стає «кинджальним»;
- позаматкова вагітність у жінок;
- загострення хвороби хребта. Руху станового хребта в такому стані обмежені і заподіюють біль, на рентгені визначаються характерні вогнища деструкції;
- циститу притаманна клінічна картина, схожа з уролітіазом.
У діагностиці уролітіазу важливо виключити (або підтвердити) ці розлади, для чого проводиться повномасштабне обстеження хворого, із залученням фахівців потрібного профілю (гінеколога, хірурга та інших).
Терапія
Лікування сечокам’яної хвороби – задача комплексна, що припускає як усунення симптомів, так і самої причини каменеутворення. Важливим елементом є і відповідальне ставлення самого хворого – багато в чому успіх лікувальних заходів залежить від суворого дотримання призначень і рекомендацій лікаря. Говорячи про те, як вилікувати сечокам’яну хворобу, важливо пам’ятати про неприпустимість самолікування.
У гострому стані людині необхідна перша допомога. Що робити в такому випадку?
Невідкладна допомога при сечокам’яній хворобі передбачає:
- виклик «швидкої»;
- до її приїзду можна дати знеболюючі та спазмолітики, щоб постаратися купірувати у людини напад сечокам’яної хвороби (з цього починається, наприклад, лікування ниркової коліки, коли виходить камінь);
- перша допомога допускає прийом теплої ванни, щоб зігріти поперек;
- пацієнту треба постаратися прийняти максимально зручну позу.
Як лікувати сечокам’яну хворобу? Ключовий момент терапії уролітіазу – дієта. Конкретний набір продуктів визначається лікарем на підставі аналізу складу каменів.
Але є й загальні рекомендації:
У разі сечокам’яної хвороби лікування вимагає і підбору медикаментів. Ліки допомагають зняти біль, ведуть боротьбу зі спазмами та запалення сечовивідних шляхів, нормалізують кислотний баланс урини. Вони розчиняють камені, сприяють нормальному мочеотделению і виконують інші завдання, на розсуд лікуючого лікаря. З медикаментів застосовуються протизапальні, анальгетики, засоби з лінійки спазмолітиків. Можуть застосовуватися антибіотики в ускладнених інфекціями випадках і інші засоби. Лікар повинен пам’ятати, які є протипоказання до ліків, і враховувати їх.
Багато доктора визнають користь фітотерапії як лікування від каменів у сечовому міхурі, призначаючи своїм підопічним трав’яні відвари і настої. Вони надають загальнозміцнюючу дію, сприяють відведенню урини і каменів із сечового міхура, знімають запалення, спазми, можуть допомогти вигнати або розчинити камінь в сечовому міхурі і т. д.
Важливо не займатися самоназначением – конкретний трав’яний збір повинен призначити тільки лікар! Неправильний вибір може привести до проблем, оскільки різні трави володіють власним впливом на метаболізм, і їх підбір має базуватися на характер розладів обміну.
В особливо важких випадках, коли при камені в сечовому міхурі лікування консервативними методами виявляється безсилим, показані хірургічні способи. Таке лікування сечокам’яної хвороби проводять, наприклад, при запущених деструктивних процесах або занадто великих конкрементах, що не піддаються виведенню. Сучасні методи лікування сечокам’яної хвороби дозволяють зробити це без проникнення в організм хворого.
Серед оперативних способів, як вивести камені з сечового міхура, ниркові конкременти:
- літотрипсія (камені в сечовому міхурі, освіти в сечоводах і т. д., дробляться дистанційним ударно-хвильовим методом і виходять у формі піску);
- вивести камінь із сечового міхура можна ендоскопічно;
- перкутанна нефролітотрипсія, роздроблений камінь вийде сам;
- у складних ситуаціях показано видалити сечовий камінь хірургічно.
Після завершення стаціонарного лікування хворих рекомендується відправляти на санаторно-курортне відновлення (крім тих, кому це протипоказано).
Аналогічний крок корисний і для пацієнтів в латентній фазі хвороби. Лікування тут проводиться мінеральними водами певного складу, цілющими грязями та іншими процедурами.
