Пієлонефрит у дитини – досить поширена проблема. Пієлонефрит – запальне захворювання нирок інфекційного походження, що супроводжується неприємними симптомами: болючими сечовипусканнями і їх почастішанням, високою температурою, млявістю та іншими ознаками. Хвороба погіршує якість життя дитини і вимагає швидкого лікарського втручання. Далі буде розглянуто опис хвороби її види та ускладнення, і які для пієлонефриту у дітей симптоми і лікування.
Зміст
Опис та причини
Що таке пієлонефрит? Він являє запалення тканин нирок (як правило, вторинне – про це буде сказано далі). Воно вражає чашково-мискову систему органів, інтерстиціальну тканину і ниркові канальці. У медичній літературі зустрічається назва «тубулоинтерстициальный інфекційний нефрит». Хлопчики уражаються їм в три рази рідше дівчаток.
Канальці нирок – пронизують ці органи «трубочки» невеликого діаметра, пропускають урину в процесі фільтрації. Інтерстицій – своєрідний «каркас» нирки, що з’єднує основні структури органу. Пієлонефрит може вразити будь-які з перерахованих тканин і систем.
Причини виникнення інфекції — проникнення в органи хвороботворних організмів:
- віруси;
- бактерії;
- грибкові організми;
- найпростіші.
Інфекція викликається, в основному, кишковою паличкою. Друге місце за частотою виявлення займають стафілококи і протеї, зустрічаються також випадки ураження вірусними патогенами (вірус Коксакі, грип, аденовіруси та ін.). Можливо і виявлення відразу декількох хвороботворних агентів (так званих мікробних асоціацій).
У класифікації шляхів проникнення патогенів виділяють наступні:
У першому випадку інфікування відбувається за допомогою переносу збудника з вогнищ в інші області організму. Гематогенним шляхом часто розвивається пієлонефрит у новонароджених і малюків до року: дитяче розлад з’являється на тлі отиту, пневмонії та інших захворювань. При цьому патогенний вогнище може бути розташований не тільки в безпосередній близькості від сечової системи, але і в анатомічно віддалених областях. Дитячий пієлонефрит може розвинутися, коли збудник потрапляє через кров на тлі сепсису та інших важких захворювань.
Назва лімфогенного шляху вказує на перенесення патогенів через лімфу. У дитячому здоровому організмі відтоку лімфатичної рідини іде від нирок у бік кишечника, і інфікування виключається. Якщо ж властивості слизової оболонки кишечника з якоїсь причини порушені, або лімфа починає застоюватися (як при діареї або запорах, дисбактеріозі та інфекційних ураженнях кишечника), патогенна мікрофлора може проникнути в сечостатеві органи.
Висхідним шляхом зараження відбувається, в основному, у дівчаток. Збудник «піднімається» до нирок від статевих органів, ануса, сечового міхура і уретри (наприклад, при баланопоститі у хлопчиків).
Дитячі шляху сечовиділення не повинні взаємодіяти з зовнішнім середовищем, так і відбувається в нормі. Якщо мочевыделяющая система здорова і нормально функціонує, а імунітет людини не знижений, навіть при попаданні якогось мікроорганізму зараження не розвивається.
Причини пієлонефриту у дітей розділені на дві групи.
Для пієлонефриту у дітей класифікація факторів ризику наступна:
- фактори мікроорганізмів, тобто, що відносяться до самих патогенів;
- макроорганізму – фактори, що мають відношення до організму самої дитини.
У числі перших – вірулентності патогена.
Зі сторони дитячого організму фактори ризику:
- анатомічні аномалії, камені в сечовивідної системі, кристали в канальцях та інші порушення відведення урини;
- застійні явища;
- міхурово-сечовідний синдром рефлюксу;
- деякі умови, що сприяють висхідному інфікуванню. До таких можна віднести недотримання особистої гігієни або її недостатність, неправильно здійснюване підмивання у дівчаток, запалення статевих органів зовні, піхви і ануса. Впливає також залишився без належної уваги уретрит та ін;
- патології, що пригнічують загальний імунітет;
- діабет;
- наявність хронічних вогнищ інфекцій;
- розвиток провокують інвазії глистів та інших паразитів;
- переохолодження;
Може виникнути пієлонефрит у дітей до року через штучне вигодовування, деяких типів прикорму, в період появи зубів, і під дією інших «перевантажують» недосконалий імунітет малюка факторів.
Види хвороби та її ознаки
У вітчизняній нефрології прийнято проводити класифікацію пієлонефритів за походженням: процес може бути первинний або вторинний.
Інша класифікація пієлонефриту – по гостроті:
Латентний перебіг зустрічається нечасто, в більшості випадків діагноз ставиться помилково: за хронічну різновид лікар приймає рефлюкс-невропатію або інфікування нижніх сечовивідних шляхів.
При цих патологіях симптоми «змазані», і пацієнт може роками не пред’являти конкретних скарг.
Симптоматика
Симптоми пієлонефриту у дітей залежать від віку маленького пацієнта, гостроти патологічного стану і його тяжкості, супутніх захворювань та інших факторів. Симптоми і лікування тісно пов’язані: від проявів залежить лікувальна стратегія.
Основні ознаки пієлонефриту гострої форми:
- висока температура. Це основний «явний ознака, проявом якого розлад іноді і обмежується. Підйом температури відбувається без певних явних причин, досягаючи гарячкових значень – 38 градусів Цельсія і більше;
- ще однією ознакою стають симптоми загального отруєння організму: гострого розладу супроводжують сонливість, зниження апетиту, млявість, блювання. Шкірні покриви дитини бліднуть або сіріють, під очима утворюється характерна «синява». Ознаки отруєння тим сильніше, чим дитина молодша;
- гостру різновид супроводжують болі в попереку або животі. У дітей молодшої групи (менше 3 років) буває складно визначити локалізацію болю, оскільки вони ще не здатні точно визначити і вказати місце, де болить. Хлопці старше трьох вже вказують на локалізацію в попереку і боці (з одного боку), нижньої частини черевця. Біль тупий, тягучий, стає сильнішою від зміни пози і майже проходить при зігріванні;
- проблеми з сечовипусканням. Цей ознака хоча і проявляється досить часто, але не обов’язковий. При пієлонефриті буває часте або, навпаки, дуже рідкісне сечовипускання, нетримання урини, біль при акті сечовипускання. Особливо типова болючість, коли пієлонефриту супроводжував/передував цистит;
- набряки. У дітей вранці може спостерігатися невеликий набряк обличчя і повік. Він виражено відносно слабко;
- сеча неприємно пахне і мутніє.
Хронічний пієлонефрит у дітей супроводжується чергуванням загострень і мовчання. В ремісії немає ніяких явних симптомів пієлонефриту, а аналізи дитини не показують присутність патології.
Якщо хронічний пієлонефрит та його симптоми у дітей є протягом довгого часу, розвивається стан інфекційної астенії:
- юний пацієнт стає дратівливим;
- він легко стомлюється;
- падає успішність.
Рано почався пієлонефрит здатний привести до затримок розвитку.
Ймовірні ускладнення пієлонефриту у дітей, якщо розлад не лікувати (чи робити це неправильно), обумовлені його гостротою.
Гострий пієлонефрит у дітей загрожує ускладненнями:
- важкими абсцесами;
- уросепсисом;
- паранефритом.
Хронічний пієлонефрит веде до порушень ниркової функції — недостатності, гіпертонії нефрогенного характеру та іншим.
Особливості у малюків
Пієлонефрит у немовлят, малюків до 2 років проявляється важкою інтоксикацією і протікає при наступних типових симптомах:
- вкрай високою температурою, з імовірністю судомних явищ у новонароджених;
- блюванням, зригуванням у немовлят;
- млявим ссанням грудей або повною відмовою;
- синюшністю шкіри навколо рота і губ, загальною блідістю;
- поганий надбавкою у вазі немовляти;
- загальним зневодненням грудних малюків.
Діти до 3 рочків не в змозі поскаржитися словесно, проявляючи свій стан занепокоєнням і плачем. Велика частина демонструє ознаки занепокоєння в процесі сечовипускання і до нього: червоніють, характерно крекчуть.
При розвитку пієлонефриту у немовлят ймовірно також поява діареї, яка накладається на інші симптоми і іноді призводить до помилкової діагностики кишкової патології.
Діагностика
Для уточнення первинного діагнозу, поставленого при огляді і (по можливості, т. к., у новонародженого словесний опитування не вдасться, але до 4 році це вже можливо) розмові з маленьким пацієнтом, використовують інструментальну діагностику і лабораторні дослідження:
- аналіз сечі. Його проводять хлопцям з високою температурою неясного походження (наприклад, якщо вона не пов’язана з респіраторними хворобами та іншими внепочечными причинами). При пієлонефритах у сечі діагностується високий рівень лейкоцитів, аж до наявності гнійного відокремлюваного, протеїнурія, присутність бактерій і невеликого числа еритроцитів;
- накопичувальні проби на лейкоцитурию;
- спеціальні посіви урини на чутливість до певних антибіотиків і стерильність. Цією методикою можна точно визначити збудника і вибрати найбільш дієві медикаменти для лікувальних і профілактичних цілей;
- загальний аналіз крові. Її досліджують на маркери запалення та інфекцій, лейкоцитоз, анемію;
- біохімічний аналіз проб крові, визначає присутність різних фракцій та їх співвідношення. У пацієнтів з гострим захворюванням на першому тижні перебігу патології виявляється значний вміст С-реактивного білка. А при хронічній формі зростає креатинін і сечовина (т. к., розвивається ниркова недостатність), загальний білок падає;
- аналіз урини на «біохімію»;
- проба Зимницьким, визначає функціональний стан нирок за вмістом в крові креатиніну і сечовини. Для гострого пієлонефриту у дітей характерно мінімальне розлад функції органів, а хронічний пієлонефрит часто супроводжується певними порушеннями (переважно нічний діурез);
- діагностика пієлонефриту у дітей передбачає постійний контроль тиску для хлопців на стаціонарному лікуванні. Зазвичай гострий пієлонефрит не супроводжується зростанням АТ, воно перебуває в межах норми для віку дитини. Високе ж АД при хронічному захворюванні говорить про прогресуючої недостатності;
- робиться УЗД сечової системи, а по закінченні важкої фази – рентгенографічне обстеження;
Також проводиться доплерографія кровотоку в нирках, сцинтиграфія та інші спеціалізовані дослідження.
Терапія
Лікування пієлонефриту у дітей із загостреною формою розладу проводиться виключно стаціонарно, хворого бажано помістити в спеціалізоване відділення.
У число терапевтичних заходів входять:
При загостреннях, хронічний пієлонефрит у дітей лікується стаціонарно, за наведеним вище принципам. Під час ремісій дітям рекомендується проходить профілактичну госпіталізацію з метою ретельного обстеження, виявлення причин і вибору засобів для запобігання рецидиву. Останні вибираються за результатами визначення причини пієлонефриту.
Може використовуватися також і фітотерапія, якщо це допускає лікар; користь фітотерапії доведена, вона стане гарною підмогою.
Профілактика
Щоб уникнути складного лікування, з дітьми треба займатися профілактикою.
Профілактика пієлонефриту у дітей передбачає дотримання нескладних правил:
- уникати переохолодження (але не кутати дитину, перегріваючи його);
- стежити за своєчасністю і частотою сечовипускання після пієлонефриту;
- у профілактиці важливо забезпечувати юному пацієнту збалансоване харчування і достатній об’єм рідини, оптимальний режим дня;
- зміцнювати імунітет;
- дотримуватися гігієни у хлопчика та дівчинки;
- якщо малюк хворів пієлонефритом – проходження для профілактики необхідних обстежень;
- здавати аналізи крові і урини після ГРВІ;
- застосовувати фітотерапію та інші допоміжні методи.
В ремісії обов’язково проводять протирецидивне лікування хронічного пієлонефриту у дітей невеликими дозами антибіотиків, уросептиків – курсами до трьох або більше тижнів, з перервами на місяць чи кілька.
