Хронічний гастродуоденіт являє собою запальне захворювання одночасно дванадцятипалої кишки і слизової оболонки шлунка. Ця патологія розвивається у пацієнтів різного віку і є однією з найактуальніших проблем педіатрії, оскільки частота розповсюдження гастродуоденіту навіть серед дітей досить висока.
Часто запалення є результатом зараження бактеріями Helicobacter pylori, які в процесі життєдіяльності розщеплюють сечовину, що призводить до утворення аміаку і вуглекислого газу. Це негативно впливає на рецептори і сприяє посиленій вироблення соляної кислоти. Також хронічний гастродуоденіт і у дітей, і у дорослих може бути викликаний гормональним дисбалансом і нейрорефлекторными порушеннями. Серед провокуючих факторів можна виділити неправильне харчування, харчову алергію і глистових-паразитарні інвазії.
1 Опис і форми
Залежно від причини, якої викликано порушення, розрізняють:
- інфекційний гастродуоденіт (в основному викликаний бактеріями Хелікобактер, але іноді провокується впливом вірусів і грибків);
- хімічний;
- аутоімунний – позначає, що захисна система організму атакує власні клітини, що трапляється при алергії;
- гранулематозний;
- еозинофільний гастродуоденіт.
В залежності від локалізації виділяють обмежену і поширену форми. Остання називається пангастритом.
Захворювання може бути поверхневим, гипертрофическим, ерозивним або змішаним. Залежно від рівня секреції соляної кислоти виділяють гіпер – і гипоацидную форми. Перша пов’язана з підвищенням рівня кислотності, а друга – з пониженням, але є випадки, коли рівень цього показника залишається нормальним.
Багатьох молодих людей та їх батьків цікавлять не стільки механізм розвитку гастродуоденіту або його форми, скільки те, чи можливо звільнення від армії на тлі даного захворювання. Підставою для цього є лише ті випадки, коли порушені відразу і кислотоутворююча, і секреторна функція, а хвороба протікає з частими загостреннями, що потребують госпіталізації.
2 Симптоми
Основні симптоми хронічного гастродуоденіту визначаються фазою і видом захворювання. Їх можна описати наступним чином:
Іноді хронічний гастродуоденіт розвивається одночасно з іншими патологіями кишечника, печінки, підшлункової залози. В цьому випадку для нього характерна симптоматика основного захворювання. В основному проявляються:
Іноді простежується зв’язок між больовим синдромом і вживанням гострої їжі або продуктів, що містять грубу клітковину.
3 Особливості харчування
Лікування хронічного гастродуоденіту може здійснюватися і в домашніх умовах, але при тяжкому перебігу захворювання показана госпіталізація. Тривалість перебування в стаціонарі становить 15-18 днів, а при ерозивній формі гастродуоденіту – до 25 днів.
Основні принципи лікування визначаються характером і особливостями перебігу хронічного гастродуоденіту, інтенсивністю запально-деструктивного процесу.
Одним з найважливіших напрямків лікування є дієта. На початку періоду загострення дотримуються вкрай суворого режиму харчування – стіл № 1 за М. Певзнером, який виключає з раціону будь-які види хліба, сиру, кисломолочних продуктів, макаронні вироби, овочі в сирому вигляді, жирні сорти м’яса.
Дозволяються тільки деякі каші і супи в протертому вигляді, нежирне м’ясо чи риба (варені). Овочі допускаються у вигляді гомогенізованого пюре.
Потім поступово переходять до столу № 5. При такому режимі харчування вже можна їсти підсушений білий хліб. Все ще заборонені здобна випічка, молочні та вегетаріанські супи, різноманітні каші. Можна їсти овочі в будь-якому вигляді, виняток становлять тільки редиска, редька, капуста, цибуля. Обмежуються способи обробки їжі: потрібно готувати на парі, смажені страви виключені.
4 Медикаментозне лікування
Лікування даного захворювання проходить комплексно і підбирається індивідуально з урахуванням причин виникнення та основних ознак.
При хронічному гастродуоденіті, має інфекційну природу, терапію починають з використання антибіотиків.
При хелікобактерної інфекції у світовій практиці існує три схеми терапії:
Точне дозування завжди призначає лікар, він же приймає рішення щодо вибору конкретної схеми.
Застосовуються невсасывающиеся антациди – препарати нейтралізують соляну кислоту і тим самим запобігають подальше руйнування тканин слизової оболонки. Це такі популярні засоби, як Гастал або Альмагель. Курс прийому триває 3-4 тижні, вони актуальні і в стадії загострення.
Більш потужним дією володіють Н2-блокатори. До цієї групи відносяться Ранітидин і Роксатидин. Їх можна приймати протягом двох тижнів.
Найсильнішим антисекреторным дією володіють інгібітори кислотного насоса – Омепразол та Пантопрозол. Тим не менш вони допомагають усунути лише симптоми, але не причину захворювання.
Іноді застосовують холінолітики – в основному Гастроцепін і Телензепин. Курс лікування під час загострення становить 2-3 тижні.
Больовий синдром і у дітей, і у дорослих часто обумовлений спазмами та підвищеною перистальтикою кишечника. Для усунення цих проявів використовують препарати з групи спазмолітиків – Но-Шпа, Папаверин та інші.
Деякі холінолітики (Бускопан або Метацин) також мають спазмолітичну дію.
Поліпшення обмінних процесів в слизистій оболонці досягається за рахунок прийому вітамінних препаратів. Важливу роль відіграють фолієва кислота, вітаміни А, Е, В6 і В12. Тому найчастіше лікарі призначають полівітамінні комплекси.
Для відновлення функції шлунка потрібні препарати мембраностабілізуючої дії – Есенціале-Форте. Іноді призначають біостимулятори обмінних процесів – Апілак або розчин прополісу, який випускається в капсулах.
Позитивно зарекомендували себе фітотерапевтичні засоби.
Трав’яний збір на основі ромашки, звіробою і календули, взятих у рівній пропорції і заварених окропом (1 ст. л. на 100 мл), володіє протизапальними властивостями.
Стійка ремісія – основна мета лікування хронічного гастродуоденіту. Для її досягнення після закінчення фази загострення показано санаторно-курортне лікування. У тому числі рекомендується пити хлоридно-натрієві та хлоридно-калієві мінеральні води.
