Рефлюкс-гастрит – захворювання, яке є результатом порушення нормальної роботи воротаря шлунка. Не слід плутати його з гастроезофагеальною рефлюксною хворобою. У медичній літературі зазвичай використовується інший термін – “хронічний гастрит”, а також його синоніми – хімічний гастрит, гастропатия, реактивний гастрит (відповідно до поширеної Сіднейської класифікації). Дана недуга у хронічній стадії здатний протікати безсимптомно.
1 Причини та види захворювання
Рефлюкс-гастрит – результат порушення функції м’язового сфінктера, який називається воротарем шлунка. У нормі сфінктер повинен періодично відкриватися, щоб направити в кишечник порцію полупереваренной їжі зі шлунка.
При гастриті відбувається рефлюксний занедбаність, і харчові маси потрапляють у шлунок, змішавшись з ферментами і жовчю. Стінки органу виявляються уразливими перед агресивним впливом цих сполук, що призводить до розвитку запальних процесів. З часом травні ферменти і жовчні кислоти можуть пошкодити стінки шлунка.
В залежності від характеру ушкоджень виділяють різні форми хронічного гастриту З:
- поверхневий рефлюкс-гастрит;
- ерозивний (на поверхні слизової утворюються ерозії);
- атрофічний.
В залежності від механізму розвитку захворювання виділяють:
- біліарний рефлюкс-гастрит (форма, при якій порушується робота жовчовивідної системи);
- дуоденальний рефлюкс (в цьому випадку порушені тільки функції кишечника).
Причини розвитку рефлюкс-гастриту вельми різноманітні. Він часто з’являється у людей, які перенесли операцію на шлунку (у медичній літературі недуга часто розглядають саме як післяопераційне ускладнення). Захворювання розвивається після холецистектомії, тобто видалення жовчного міхура – часто перші симптоми з’являються вже через місяць після проведення операції.
Разовий закид вмісту з кишечника в шлунок можливий і у здорової людини. Тим не менш, зазвичай, навіть кілька таких епізодів не призводять до розвитку рефлюкс-гастриту, якщо відсутні додаткові тригерні фактори. Серед них можна виділити:
- наявність дуоденіту в хронічній формі;
- постійне підвищений тиск у дванадцятипалій кишці;
- тривалий прийом нестероїдних протизапальних засобів (Ібупрофен, Диклофенак і т. д.).
Іноді прояви захворювання виникають при вагітності, оскільки на пізніх термінах зростаюча матка тисне на навколишні органи. Хелікобактерну інфекцію, яка викликає гастрит інших видів, при цій формі практично не виявляють. Це пов’язано з тим, що жовчні кислоти руйнують шар слизу, під яким мешкають патогенні мікроорганізми, і позбавляють їх живильного середовища.
2 Симптоми та діагностика
Хронічний гастрит даного типу часто протікає безсимптомно, чим і небезпечний, оскільки пацієнт не відразу звертається за допомогою до лікаря. Основні ознаки рефлюкс-гастриту:
- відчуття переповненості шлунка, яке виникає ще під час їжі або відразу після, незалежно від кількості з’їденого;
- відчуття тяжкості в животі;
- болі в епігастральній області (зазвичай вони характеризуються як тупі ниючі, простежується їх зв’язок з прийомами їжі);
- нудота, блювання, у якій є жовч;
- відрижка, має гіркуватий присмак;
- нестійкий стілець, запори і діарея (можуть чергуватися);
- втрата ваги, зниження апетиту;
- поява невеликих ранок в кутах губ.
Оскільки захворювання буває обумовлено прийомом нестероїдних протизапальних препаратів, у важких випадках починається шлунково-кишкова кровотеча, розпізнати яке можна за наявності блювоти, що нагадує кавову гущу. У ній також видно кров. Дана форма патології характерна для літніх людей і пацієнтів, у яких в анамнезі присутні виразкова хвороба або цироз печінки.
У групі ризику знаходяться люди, у яких діагностовано серцево-судинні захворювання, а також особи, які приймають антикоагулянти.
Рефлюкс-гастрит, обумовлений прийомом НПЗП, є вкрай небезпечною формою, оскільки ризик кровотеч підвищується в 3-5 разів, а ймовірність летального результату від ускладнень стає в 8 разів вище, ніж при різновиди хвороби, викликаної тільки дисфункцією органу ШКТ.
Для діагностики рефлюкс-гастриту мало однієї тільки клінічної картини. Лікар обов’язково призначає УЗД шлунка та печінки, а також рентген підшлункової залози і бажано жовчного міхура. Пацієнту необхідно здати загальний і біохімічний аналіз крові.
3 Лікування
Лікування хвороби завжди проходить комплексно. Заходи спрямовані на те, щоб знизити вплив негативних факторів на слизову оболонку шлунка. Для цього необхідно дотримуватися певної дієти, яка спрямована на зниження агресивного впливу жовчних кислот і щадіння шлунка.
Дієта призначається лікарем з урахуванням форми захворювання. З раціону слід виключити продукти, які сприяють активному виробленню жовчних кислот, і страви, які довго перетравлюються. Не рекомендується вживати свіжий хліб, жирні сорти м’яса і риби, перлову і ячну кашу, незбиране молоко, солоні і мариновані овочі, копченості, гострі соуси і т. д. Можна кисломолочні продукти, рисова і гречана каша, нежирне м’ясо. Харчування має бути дробовим. Бажано, щоб всі прийоми їжі відбувалися в один і той же час.
Вечеря повинна відбутися як мінімум за три години до сну. Регламентуються і методи кулінарної обробки їжі – забороняються смажені страви, можна тільки відварені або приготовані на пару. Всі продукти повинні бути помірно теплими. Необхідно відмовитися від шкідливих звичок – фаст-фуду, перекусів на бігу, куріння, алкоголю.
Без перегляду звичного способу життя медикаментозне лікування буде безглуздим.
При біліарному типі недуги, який обумовлений лише рефлюксом жовчі, можна приймати невсасывающиеся антацидні препарати, що містять гідроокис алюмінію та магнію. Вони допомагають адсорбувати токсичні жовчні кислоти. Замість них використовують також Холестирамін і Сукральфат.
При хронічному гастриті з рефлюксом жовчі одних тільки антацидів мало. Потрібно пити препарати урсодезоксихолевої кислоти, яка витісняє токсичні речовини і зменшує вираженість симптомів у пацієнта. У цій категорії одним з найпопулярніших засобів є препарат Урсолив.
Якщо ж у розвитку рефлюкс-гастриту більш важливу роль відіграє порушення моторики шлунка і кишечника, призначають прокінетики для нормалізації перистальтики. В якості прикладу можна навести такі препарати, як Мотиліум, Цизаприд, Домперидон. Дозу призначає лікар.
Іноді потрібно скорочення вироблення соляної кислоти в шлунку. Популярними засобами вважаються Нексиум, Контралок, Париет. Найчастіше призначається Омепразол, який представляє собою інгібітор протонного насоса, широко застосовується при лікуванні виразкової хвороби шлунка і кишечника, а також таблетки Омез (в кожній капсулі міститься 20 мг омепразолу).
Якщо захворювання викликане прийомом нестероїдних протизапальних препаратів, які їх замінюють селективними інгібіторами ЦОГ-2 – Мелоксикамом та Этодолаком.
Відразу після цього призначається курс інгібіторів протонної помпи (Омепразолу), причому при наявності виразок і ерозій – у подвійній дозі. Тривалість курсу становить 4-8 тижнів. Інші ліки в цей період вважаються менш ефективними. Якщо скасувати нестероїдні засоби не виходить і їх прийом доводиться продовжувати терапію інгібіторами проводять одночасно з ними.
Під час лікування рефлюкс-гастриту організм потребує вітамінів і мінералів. Щоб поживні речовини краще засвоювалися, лікар призначає пребіотики на основі лактулози (особливо корисна при запорах) або пробіотики – препарати, що містять живі бактерії.
