Пересадка печінки – досить складна операція, якою займаються приблизно 300 медичних центрів у світі. При необхідності трансплантації людини включають в чергу на очікування органу. На певну черговість впливають медичні показання і невідкладність ситуації. Складність полягає не тільки у виконанні роботи, але і в тому, щоб знайти відповідного донора. Оцінюють не тільки сумісність донора і реципієнта, але і можливість ризиків під час операції. За статистикою, найчастіше пересадки печінки очікують люди, які мають цироз з швидко прогресуючим розвитком печінкової недостатності. Це хірургічне втручання здатне врятувати життя людини і продовжити її на десятки років. Люди можуть повернутися до трудової діяльності, а жінки – виносити і народити здорову дитину.
1 Показання до операції
Трансплантація печінки проводиться в наступних випадках:
Пересадка печінки – це єдиний ефективний, але радикальний спосіб лікування, коли всі консервативні методи лікування не дали позитивних результатів. Вважається, що для нормального функціонування органу потрібно всього лише 20% здорових гепатоцитів (клітин печінки).
У Росії знаходяться 4 медичних центри, що займаються трансплантацією печінки: два в Москві, один у Санкт-Петербурзі і один – в Нижньому Новгороді. За кордоном лідируючі позиції займають клініки США, Японії, Індії, Німеччини, Ізраїлю, Туреччини.
2 Протипоказання
Протипоказання до трансплантації печінки:
Також важливу роль відіграють вік хворого, спосіб життя, наявність супутніх захворювань, загальний стан організму і його здатність пережити операцію, анестезію і відновитися після втручання.
3 Особливості процедури
Для трансплантації печінки необхідно знайти відповідного донора. Це може бути як жива людина, так і помер. Але часто їм стає родич, а в деяких країнах за законодавством донором може бути тільки кровний родич.
Для донорства людина має відповідати певним критеріям:
- вік більше 18 років;
- група крові і резус-фактор, збігаються з даними параметрами у реципієнта (той, хто отримує печінка);
- здоров’я і відсутність проблем з печінкою.
Повна сумісність з реципієнтом дозволяє зменшити ризик відторгнення органу. Також живий донор має переваги перед померлим: його легше знайти, трансплантат приживається краще, на підготовку органу витрачається менше часу, скорочується спеціальна підготовка (холодова ішемія).
Необхідні заходи перед операцією:
- клінічний аналіз крові, у якому визначають гемоглобін, еритроцити, лейкоцити, тромбоцити;
- біохімічне обстеження крові та сечі для визначення рівня холестерину і активності ферментів, різних продуктів метаболізму та їх трансформації (кількість аміаку, лужної фосфатази, фракції білка, загальний білок і т. д.);
- клінічний аналіз сечі, мікроскопія осаду;
- коагулограма – досліджують показники згортання крові;
- аналіз на АФП (альфа-фетопротеїн);
- визначення групи крові та резус-належності;
- визначення рівня гормонів щитовидної залози;
- серологічний аналіз крові – визначають наявність антитіл до вірусу Сніду, гепатиту, цитомегаловірусу, герпесу тощо;
- проба на туберкульоз (реакція Манту);
- бактеріологічне дослідження сечі, калу;
- УЗД органів черевної порожнини, допплерівське дослідження судин печінки;
- ЕКГ, ФЕГДС (фіброезофагогастродуоденоскопія), колоноскопія кишечника;
- комп’ютерна томографія очеревини і печінки;
- аналіз крові на онкологічні маркери (виявляють специфічні білки).
При пересадці печінки дитині у донора беруть частину лівої частки, дорослому – частина правої частки.
4 Методика проведення
Хід операції виглядає наступним чином:
Тривалість хірургічного втручання – близько 8-12 годин.
Протягом тижня пацієнт знаходиться у стерильній реанімації під наглядом. У цей період можливе відторгнення органу, яке найчастіше відбувається в перші 4-14 днів. Цей стан проявляється гарячкою, жовтяницею, збільшенням і болючістю печінки, світлими екскрементами.
Можливі й інші ускладнення:
- інфікування рани після операції;
- виникнення кровотеч;
- перитоніт;
- відмова функцій органу.
Остаточно шви знімають, якщо відсутні ускладнення, на 20-й день.
У лікарні донор після пересадки печінки знаходиться близько тижня і ще близько місяця будинку, дотримуючись постільний режим до повного відновлення. Фізичні навантаження і заняття спортом дозволяються через 3-6 місяців після операції.
5 Життя після трансплантації
Після трансплантації печінки необхідно довічно приймати імуносупресивні препарати (Циклоспорин) та глюкокортикоїди, щоб орган міг нормально прижитися. Це вкрай важливе правило, так як без прийому цих ліків власна імунна система почне заперечувати орган. Важливо підібрати потрібну дозування лікарського засобу, щоб організм пацієнта був здатен чинити опір інфекціям і не загинув від них.
Протягом усього життя необхідно дотримуватися дієти (виключають жирне, копчене, гостре, смажене і солоне; міцний чай, кава), відмовитися від шкідливих звичок, регулярно спостерігатися у лікаря. Систематично потрібно здавати аналіз крові і сечі, проводити ультразвукове дослідження, ЕКГ. Хворим слід уважно ставитися до свого здоров’я, особливо при інфекційних процесах, дотримуватися режиму праці і відпочинку.
На подальший прогноз впливають вік як донора, так і реципієнта, а також життєві показники останнього. Перший рік характеризується 85%-ной виживаністю, якщо трансплантат був від живого донора, і 60%-ной – якщо від мертвого. Другий рік – 83% і 50% відповідно. Приблизно 60% живуть 5 років і 40% – близько 20 років і більше. Пацієнти повертаються до роботи, але їм протипоказаний фізична праця.
6 Ускладнення
Ризик розвитку післяопераційних ускладнень існує не тільки для реципієнта, але і для донора і становить менше ніж 12%. Ризик для донора померти на операційному столі – 1 до 1000. Ймовірність, що хірурги візьмуть занадто велику частину печінки, дуже мала, але все ж існує. Це несумісно з життям, і орган не в змозі буде відновитися.
Не виключають ризик виникнення кровотеч під час операції або приєднання тяжких інфекцій. Ускладнення після трансплантації можуть проявлятися у вигляді проблем з травленням, таких як:
- діарея;
- непереносимість жирної їжі;
- закидання вмісту шлунку в стравохід.
Людям з пересадженою печінкою рекомендується уникати переохолоджень, так як на тлі прийому імунодепресивної терапії вони більш схильні до інфекційних захворювань. Це наслідок значно обмежує життя хворих, так як вони завжди повинні пам’ятати про ризик зараження мікроорганізмами.
