Печінкова кома: причини виникнення, симптоми і лікування

Печінкова кома – це остання стадія в розвитку печінкової недостатності, яка супроводжується пригніченням центральної нервової системи і важкою інтоксикацією організму. Ці процеси викликані відмиранням гепатоцитів, що відповідають за переробку токсичних речовин, що надходять в орган. Внаслідок загибелі клітин печінки у хворого розвивається жовтяниця, енцефалопатія та інші важкі порушення, результатом яких стає печінкова кома.

Зміст

1 Причини виникнення

Печінкова кома – це термінальна стадія печінкової енцефалопатії, що виникає найчастіше в результаті різних захворювань шлунково-кишкового тракту, при отруєнні отрутами, хімічними та алкогольними речовинами. Відсутність фільтраційних функцій печінки призводить до загальної інтоксикації організму і ураження центральної нервової системи, що в 30% випадків закінчується важкої мозковою дисфункцією. Ускладнення у вигляді набряку мозку внаслідок порушення метаболічного процесу є причиною смерті пацієнта в 85% випадків.

Причиною розвитку печінкової недостатності стають хронічні патології, наявні у пацієнта, і перейшли в критичну стадію. Факторами, що провокують кому, є:

цироз печінки;
гепатит;
злоякісне новоутворення;
кровотеча у шлунково-кишковому тракті;
хронічний алкоголізм;
жовчний перитоніт;
сепсис;
аутоімунні захворювання сполучної тканини органу;
хронічна непрохідність товстої кишки;
невдале хірургічне втручання в області печінки.

Менш поширеною причиною печінкової коми є фульмінантна гепатоклітинна недостатність, що розвивається при безконтрольному прийомі медикаментозних препаратів (парацетамол, барбітурати, сульфаніламіди), гепатотоксическом отруєння промисловими отрутами, грибами, технічним спиртом. Основною причиною тяжкого стану потерпілого стає пошкодження мозку ендогенними токсинами, які після потрапляння в кишечник проникають в загальний кровотік. Це призводить до порушення гематоенцефалічного бар’єру та ураження клітин головного мозку токсинами, що і є причиною розвитку набряку.

Виділяють 4 види печінкової коми:

1. Ендогенний. Розвивається в результаті руйнування клітинних структур і некрозу тканин печінки. Орган перестає виконувати свої функції детоксикації отруйних речовин, у результаті чого відбувається руйнація білкових клітинних структур. Факторами патології є вірусні інфекції, цироз, сепсис.

2. Екзогенний. Основна причина розвитку – інтоксикація аміаком, проникають у печінку через верхні травні шляхи. Скупчення аміаку в організмі відбувається при надмірному вживанні білкової їжі, алкоголю і при внутрішлунковому кровотечі.

3. Змішаний. Патогенез ґрунтується на некрозі тканин органу і посилюється отруєнням аміаком. Такий тип патології найчастіше зустрічається при алкогольної залежності, коли у хворого розвивається не тільки цироз печінки, але і серйозні дисфункції у травної і серцево-судинної системи.

4. Помилковий. Виникає в результаті порушення електролітного рівноваги в організмі з-за прийому діуретиків, зневоднення або гипокапнии (стан, викликаний нестачею вуглекислого газу в крові).

2 Симптоми

Клінічні прояви печінкової коми визначаються її стадією:

1. I стадія – прекома. Початковий етап розвитку патології, при якому відбувається порушення роботи ендокринної і судинної системи. Хворий відчуває різкі зміни настрою: від безпричинної ейфорії до апатії та страху. Фізичний стан починає поступово погіршуватися. З’являється порушення координації рухів, орієнтації у просторі і часі. До вечора людина відчуває запаморочення і слабкість, підвищується потовиділення. Такий стан триває від кількох годин до кількох діб, після чого захворювання переходить в наступну стадію.

2. II стадія – загрозлива кома. На цьому етапі стан пацієнта різко погіршується, а наявні симптоми набувають більш гострий характер. Відзначаються серйозні порушення свідомості, дезорієнтація, можлива втрата свідомості і провали в пам’яті. Перепади настрою набувають більш виражений характер, а поведінка хворого стає неадекватним, супроводжуючись нападами шаленства з різким переходом до апатії та депресії.

3. III стадія – кома. Ураження печінки набуває критичний характер, що зовні проявляється відсутністю лицьовій міміки, глибоким утрудненим диханням, що походить з рота запах аміаку, втратою свідомості. Такий стан вимагає надання невідкладної медичної допомоги, брак якої загрожує тонічними судомами і зупинкою дихання.

3 Лікування

При печінковій комі необхідні два види медичної допомоги: невідкладна та комплексна.

Екстрена медична допомога пацієнту надається в кілька етапів:

1. Хворий наводиться в почуття і йому дається велика кількість підсолодженої рідини, необхідної для детоксикації аміаку.

2. Внутрішньовенно вводиться 2 мл 1%-го димедролу, при виражених проявах серцевої недостатності додатково призначається кордіамін і мезатон.

3. По дорозі в лікарню пацієнта ставиться крапельниця – 5%-ний розчин глюкози з додаванням інсуліну, тіаміну, піридоксину гідрохлориду та аскорбінової кислоти.

Комплексне лікування починає після госпіталізації хворого у відділення інтенсивної терапії. Першим етапом є встановлення точної причини печінкової коми. Постановкою діагнозу займається гастроэтеролог шляхом огляду пацієнта, опитування родичів і виходячи з результатів медичних досліджень. Для встановлення причини патології проводяться такі методи диференціальної діагностики, як аналіз печінкового ліквору на підвищення вмісту білків і аналіз крові на вірусний гепатит. Хворому призначається электроэнцефалограмма (ЕЕГ), магнітно-резонансна томографія (МРТ ) і магнино-резонансна спектроскопія (МРС).

Після постановки точного діагнозу проводяться процедури для усунення дихальної недостатності шляхом інтубації трахеї та проведення штучної вентиляції легенів. Хворому ставлять очисні клізми і вводяться проносні препарати, необхідні для видалення з кишечника продуктів отруєння і зниження інтоксикації. Для придушення патогенної мікрофлори ін’єкційно вводяться антибіотики на основі пеніциліну та напівсинтетичні препарати.

На початковому етапі лікування спрямоване на підтримання функціональних здібностей печінці шляхом відновлення електролітного балансу в організмі. Для цього хворому ставлять крапельниці з 5% розчином глюкози і аспаркама. Додатково вводяться великі дози преднізолону для запобігання подальшого некрозу печінкових тканин. Після стабілізації стану хворого проводяться внутрішньом’язові введення розчину нікотинової кислоти, рибофлавіну, вітамінів В1, В6 і В12.

Для зниження кислотності шлунка проводять внутрішньовенні вливання натрію хлориду і препаратів калію, які нейтралізують токсичні сполуки. При порушеннях в системі кровообігу ін’єкційно вводяться такі медикаменти, як Гепарин, Гордокс, Эфуфиллин, Контрикал, що поліпшують мікроциркуляцію крові в печінці та підвищують її протеолітичну здатність.

Якщо надання екстрених заходів дало позитивний ефект, пацієнт перебуває у здоровому глузді, а стан його задовільний, йому призначається дієта і курс протисудомних, заспокійливих, серцево-судинних та інших препаратів. Хворий переводиться у відділення загальної терапії і знаходиться там до усунення симптоматики.

4 Прогноз

Прогноз захворювання не однозначний і багато в чому залежить від віку пацієнта, супутніх захворювань і тяжкості печінкової коми. Так, лікування патології на останніх стадіях характеризується високою летальністю (80%), а повне відновлення функцій печінки відбувається менш ніж 15%. Багато в чому це залежить від спроможності органу до регенерації тканин.

При своєчасному і адекватному лікуванні при печінковій комі живуть досить довго, а функції печінки частково відновлюються, так як дегенеративні процеси в печінці не досягли критичної стадії. На пізніх термінах навіть ефективне первинне лікування не дає стійкого ефекту, і патологія з’являється знову через якийсь час. У більшості випадків після печінкової коми пацієнт потребує довічне прийомі гепатопротекторів та інгібіторів білкових сполук для підтримки нормального функціонування печінки.