Нетримання калу у жінок і чоловіків: причини і лікування в домашніх умовах

Нетримання калу, або енкопрез — це захворювання м’язів сфінктера, при якому людина повністю втрачає можливість контролювати можливість дефекації. Найчастіше це явище зустрічається у маленьких дітей. У більш дорослому віці енкопрез свідчить про серйозні відхилення і патологіях в роботі організму.

Дана проблема безпечна для життя людини, але істотно знижує її якість. Причини розвитку недуги умовно поділяють на органічні та психогенні.

1 Опис

Процес дефекації контролюється особливим центром, який розташований в довгастому відділі головного мозку. Акт випорожнення полягає в низхідному вплив мозку на спинальний центр крижового відділу хребта. В результаті цього м’язи зовнішнього сфінктера розслабляються, а діафрагма і м’язи черевного преса – скорочуються. Таким чином людина може контролювати процес випорожнення в ситуаціях, коли вона небажана або недоречний.

Згідно зі статистикою, нетримання калу найчастіше зустрічається у дітей 4-5 років. Серед дорослого населення недугу схильні всього 5% хворих. Енкопрез в цьому випадку супроводжується порушеннями в роботі кишечника. Частіше зустрічається у жінок, які перенесли важкі пологи. Особливу актуальність хвороба набуває в літньому віці, коли в організмі починають відбуватися дегенеративні процеси, пов’язані з природним старінням. Тому у літніх людей недуга зустрічається набагато частіше, ніж у жінок і чоловіків до 65 років.

Як самостійне захворювання енкопрез діагностується вкрай рідко і тільки при наявності патологій органів малого тазу. В інших випадках проблема носить психологічний або органічний характер. Найчастіше супроводжується ще одним порушенням — нетриманням сечі.

2 Причини розвитку патології

Умовно причини розвитку енкопрезу поділяються на органічні та психогенні. До першої групи належать фактори, які з’явилися в результаті травмування або під дією деяких захворювань, до другої — виключно пов’язані з порушеннями у відділі головного мозку, який відповідає за процес дефекації.

2.1 Органічне нетримання

Цей різновид захворювання частіше зустрічається у дорослих людей. Виникає з наступних причин:

  • захворювання прямої кишки — геморой, хронічний запор або діарея;
  • ослаблення м’язів зовнішнього сфінктера;
  • неправильна робота нервових закінчень зовнішньої частини заднього проходу;
  • порушення еластичності м’язів прямої кишки;
  • функціональні порушення м’язів і нервів тазового дна.

Кожна з причин має свої особливості.

2.1.1 Захворювання прямої кишки

При розвитку геморою вузли розташовуються зовні від входу в анус. Вони перешкоджають повного закриття заднього проходу. А це, в свою чергу, призводить до невеликого витікання слизу і рідкого калу назовні.

Запор також провокує розвиток енкопрезу. Найбільш небезпечною вважається його хронічна форма. Якщо в прямій кишці постійно накопичується великий обсяг калових мас, то поступово це призводить до розтягування м’язів ануса. В результаті він перестає справлятися зі своїми основними функціями. І якщо твердий кал стримується сфінктером, то рідкий стілець, який знаходиться за твердими масами, починає поступово витікати назовні.

Якщо у людини розвивається діарея, стримати її буває важко навіть при правильному функціонуванні м’язів сфінктера. А якщо є яке-небудь порушення або відхилення, закінчення калових мас відбувається мимоволі.

2.1.2 Слабкість анального сфінктера

Якщо м’язи одного з сфінктерів — зовнішнього або внутрішнього — травмуються, вони перестають справлятися зі своїми функціями. Залежно від тяжкості захворювання сфінктер втрачає здатність повністю закриватися, і калові маси випливають назовні. У більшості випадків пошкодження м’язів відбувається в результаті родопомочі — розсічення промежини або використання щипців для вилучення дитини. Захворювання найчастіше діагностується у жінок після пологів.

2.1.3 Ослаблення роботи нервових закінчень

Під слизовою оболонкою прямої кишки розташовуються не тільки м’язи і судини, але і безліч нервових закінчень. Вони здатні реагувати на кількість калових мас у проході, тим самим регулюючи дефекацію. При нормальній роботі нервової системи анальний сфінктер практично завжди знаходиться в стислому стані, розслабляючись тільки під час дефекації.

Якщо ж розташовані під слизовою оболонкою нерви працюють неправильно, людина не відчуває позиву до випорожнення і не може вчасно відвідати туалет. Найчастіше подібні порушення зустрічаються при діабеті, розсіяному склерозі і інсульті.

2.1.4 Зниження еластичності м’язів прямої кишки

Пряма кишка має досить еластичні м’язи, які дозволяють їй розтягуватися до великих розмірів і утримувати значні обсяги калових мас до наступної дефекації. Але внаслідок операцій або деяких захворювань — коліти, хвороба Крона — знижується еластичність і здатність сполучної тканини розтягуватися.

У результаті стінки кишечника не можуть утримувати кал, що призводить до енкопрез.

2.2 Психогенний енкопрез

В даному випадку нетримання викликається порушеннями рефлексів, які відповідають за процес дефекації. Найчастіше це відбувається на тлі психічних захворювань:

  • шизофренії і недоумства;
  • маніакально-депресивних станів;
  • епілепсії;
  • розлади особистості;
  • емоційних переживань.

Якщо у людини є симптоми одного з перелічених недуг, порушується логічний ланцюжок передачі по нервах команд для акту дефекації. Виключення однієї з складових цього ланцюжка призводить до того, що процес стримування калу порушується – частково або повністю.

3 Діагностичні заходи

Для того щоб поставити діагноз «енкопрез», лікар призначає комплекс досліджень. Хворий повинен здати аналіз крові, калу та сечі. Подальші інструментальні методи дозволяють підтвердити чи спростувати попередній діагноз, а також підібрати раціональне лікування.

Основними методиками встановлення енкопрезу є:

  • 1. Аноректальна манометрія. Цей спосіб полягає у визначенні ступеня стиснення і розтягнення сфінктера, а також чутливості нервових закінчень.
  • 2. МРТ – застосовується як основний метод дослідження. Дозволяє побачити досліджувану частину кишки і визначити, в якому її місці знаходиться порушення.
  • 3. Проктография дозволяє визначити місткість кишечника. Також за допомогою цього методу визначають рух калу по кишці, встановлюють час її наповнення після потрапляння калових мас із сигмовидної кишки до моменту виведення сфінктером.
  • 4. Ректальне УЗД. Процедура абсолютно безболісна для пацієнта. Дозволяє визначити стан прямої кишки і сфінктера в області входу за допомогою ультразвуку. Виконується шляхом введення в анус спеціального датчика.
  • 5. Ректороманоскопія — введення в анальний отвір спеціальної трубки, через яку ведеться огляд. Процедура дозволяє виявити наявність рубців, спайок або запальних процесів.
  • Для кожного конкретного пацієнта підбирається індивідуальний метод додаткової діагностики на підставі отриманих даних аналізів.

    4 Терапія

    В основі лікування захворювання лежить медикаментозна терапія і корекція харчування. Часто хворому призначається лікувальна фізкультура. У рідкісних випадках рекомендується хірургічне втручання.

    Для того щоб усунути проблему, харчуватися слід якомога частіше — до 5 разів на добу. Порції повинні бути невеликими. Потрібно прибрати з щоденного раціону:

    • хліб та іншу випічку;
    • макарони;
    • сирі овочі і фрукти;
    • копченості;
    • каші;
    • чай та кава;
    • цитрусові і банани.

    Включити в раціон потрібно слизові супи, кисломолочні продукти, варені овочі, сухофрукти. Це допоможе уникнути розвитку запору.

    Медикаментозне лікування полягає в тому, щоб усунути першопричину патології. Найчастіше лікарі намагаються скорегувати два види порушення дефекації:

    • Діарею — в цьому випадку використовуються препарати, що дозволяють збільшити калові маси (Метамуцил). Можуть бути призначені кошти, які знизять кількість позивів до випорожнення — Імодіум, Диара.
    • Запор — в цьому випадку хворому прописують препарати, які розм’якшують конкременти (Бісакодил).

    Якщо нетримання калу має психічний характер, то слід лікувати основне захворювання. У цьому випадку самолікування в домашніх умовах тільки нашкодить.

    1fc1b4928617ca7ebf09ca729760b86e

    4.1 Хірургічне втручання

    Якщо медикаментозне лікування виявиться марним, лікар може рекомендувати проведення операції. Найчастіше цей спосіб застосовується у людей похилого віку як єдино можливий.

    У більшості випадків хворому виконується:

    • сфинктеропластика — виробляється з’єднання травмованих м’язів сфінктера;
    • сфинктеролеваторопластика – приведення в норму функцій заднього проходу;
    • сфинктероглютеопластика — відновлення тканин сфінктера шляхом імплантації матеріалів з сідничного м’яза.

    Часто хворому потрібно колостомія – операція, при якій частина ободової кишки виводиться назовні через живіт. Це робиться для того, щоб калові маси виходили назовні через неї.

    4.2 Народні методи

    Народними засобами вилікувати хворобу не можна, але в комплексі з медикаментозною терапією вона виявляється дієвою.

    Застосовувати будь-які рецепти для грудних дітей і дітей шкільного віку не рекомендується: дозування засобу для дитини може підібрати тільки лікар.

    Найбільш ефективними є:

    • Настій з коренів аїру. Для цього 20 г коренів залити склянкою окропу і настоювати протягом години. Настій відцідити і приймати по 1 ч. л. після кожного прийому їжі.
    • Ягоди або сік горобини. Для одержання ефекту потрібно вживати по 1 ст. л. соку після їжі тричі на добу.
    • Мед володіє вираженою оздоровлюючим ефектом. Його потрібно приймати по 10 г тричі на день.

    Протипоказанням для всіх вищеописаних рецептів є захворювання органів ШКТ і алергія на дані продукти.

    Оцініть статтю
    Діагноз хвороб