Нетримання калу, або енкопрез — це захворювання м’язів сфінктера, при якому людина повністю втрачає можливість контролювати можливість дефекації. Найчастіше це явище зустрічається у маленьких дітей. У більш дорослому віці енкопрез свідчить про серйозні відхилення і патологіях в роботі організму.
Дана проблема безпечна для життя людини, але істотно знижує її якість. Причини розвитку недуги умовно поділяють на органічні та психогенні.
1 Опис
Процес дефекації контролюється особливим центром, який розташований в довгастому відділі головного мозку. Акт випорожнення полягає в низхідному вплив мозку на спинальний центр крижового відділу хребта. В результаті цього м’язи зовнішнього сфінктера розслабляються, а діафрагма і м’язи черевного преса – скорочуються. Таким чином людина може контролювати процес випорожнення в ситуаціях, коли вона небажана або недоречний.
Згідно зі статистикою, нетримання калу найчастіше зустрічається у дітей 4-5 років. Серед дорослого населення недугу схильні всього 5% хворих. Енкопрез в цьому випадку супроводжується порушеннями в роботі кишечника. Частіше зустрічається у жінок, які перенесли важкі пологи. Особливу актуальність хвороба набуває в літньому віці, коли в організмі починають відбуватися дегенеративні процеси, пов’язані з природним старінням. Тому у літніх людей недуга зустрічається набагато частіше, ніж у жінок і чоловіків до 65 років.
Як самостійне захворювання енкопрез діагностується вкрай рідко і тільки при наявності патологій органів малого тазу. В інших випадках проблема носить психологічний або органічний характер. Найчастіше супроводжується ще одним порушенням — нетриманням сечі.
2 Причини розвитку патології
Умовно причини розвитку енкопрезу поділяються на органічні та психогенні. До першої групи належать фактори, які з’явилися в результаті травмування або під дією деяких захворювань, до другої — виключно пов’язані з порушеннями у відділі головного мозку, який відповідає за процес дефекації.
2.1 Органічне нетримання
Цей різновид захворювання частіше зустрічається у дорослих людей. Виникає з наступних причин:
- захворювання прямої кишки — геморой, хронічний запор або діарея;
- ослаблення м’язів зовнішнього сфінктера;
- неправильна робота нервових закінчень зовнішньої частини заднього проходу;
- порушення еластичності м’язів прямої кишки;
- функціональні порушення м’язів і нервів тазового дна.
Кожна з причин має свої особливості.
2.1.1 Захворювання прямої кишки
При розвитку геморою вузли розташовуються зовні від входу в анус. Вони перешкоджають повного закриття заднього проходу. А це, в свою чергу, призводить до невеликого витікання слизу і рідкого калу назовні.
Запор також провокує розвиток енкопрезу. Найбільш небезпечною вважається його хронічна форма. Якщо в прямій кишці постійно накопичується великий обсяг калових мас, то поступово це призводить до розтягування м’язів ануса. В результаті він перестає справлятися зі своїми основними функціями. І якщо твердий кал стримується сфінктером, то рідкий стілець, який знаходиться за твердими масами, починає поступово витікати назовні.
Якщо у людини розвивається діарея, стримати її буває важко навіть при правильному функціонуванні м’язів сфінктера. А якщо є яке-небудь порушення або відхилення, закінчення калових мас відбувається мимоволі.
2.1.2 Слабкість анального сфінктера
Якщо м’язи одного з сфінктерів — зовнішнього або внутрішнього — травмуються, вони перестають справлятися зі своїми функціями. Залежно від тяжкості захворювання сфінктер втрачає здатність повністю закриватися, і калові маси випливають назовні. У більшості випадків пошкодження м’язів відбувається в результаті родопомочі — розсічення промежини або використання щипців для вилучення дитини. Захворювання найчастіше діагностується у жінок після пологів.
2.1.3 Ослаблення роботи нервових закінчень
Під слизовою оболонкою прямої кишки розташовуються не тільки м’язи і судини, але і безліч нервових закінчень. Вони здатні реагувати на кількість калових мас у проході, тим самим регулюючи дефекацію. При нормальній роботі нервової системи анальний сфінктер практично завжди знаходиться в стислому стані, розслабляючись тільки під час дефекації.
Якщо ж розташовані під слизовою оболонкою нерви працюють неправильно, людина не відчуває позиву до випорожнення і не може вчасно відвідати туалет. Найчастіше подібні порушення зустрічаються при діабеті, розсіяному склерозі і інсульті.
2.1.4 Зниження еластичності м’язів прямої кишки
Пряма кишка має досить еластичні м’язи, які дозволяють їй розтягуватися до великих розмірів і утримувати значні обсяги калових мас до наступної дефекації. Але внаслідок операцій або деяких захворювань — коліти, хвороба Крона — знижується еластичність і здатність сполучної тканини розтягуватися.
У результаті стінки кишечника не можуть утримувати кал, що призводить до енкопрез.
2.2 Психогенний енкопрез
В даному випадку нетримання викликається порушеннями рефлексів, які відповідають за процес дефекації. Найчастіше це відбувається на тлі психічних захворювань:
- шизофренії і недоумства;
- маніакально-депресивних станів;
- епілепсії;
- розлади особистості;
- емоційних переживань.
Якщо у людини є симптоми одного з перелічених недуг, порушується логічний ланцюжок передачі по нервах команд для акту дефекації. Виключення однієї з складових цього ланцюжка призводить до того, що процес стримування калу порушується – частково або повністю.
3 Діагностичні заходи
Для того щоб поставити діагноз «енкопрез», лікар призначає комплекс досліджень. Хворий повинен здати аналіз крові, калу та сечі. Подальші інструментальні методи дозволяють підтвердити чи спростувати попередній діагноз, а також підібрати раціональне лікування.
Основними методиками встановлення енкопрезу є:
Для кожного конкретного пацієнта підбирається індивідуальний метод додаткової діагностики на підставі отриманих даних аналізів.
4 Терапія
В основі лікування захворювання лежить медикаментозна терапія і корекція харчування. Часто хворому призначається лікувальна фізкультура. У рідкісних випадках рекомендується хірургічне втручання.
Для того щоб усунути проблему, харчуватися слід якомога частіше — до 5 разів на добу. Порції повинні бути невеликими. Потрібно прибрати з щоденного раціону:
- хліб та іншу випічку;
- макарони;
- сирі овочі і фрукти;
- копченості;
- каші;
- чай та кава;
- цитрусові і банани.
Включити в раціон потрібно слизові супи, кисломолочні продукти, варені овочі, сухофрукти. Це допоможе уникнути розвитку запору.
Медикаментозне лікування полягає в тому, щоб усунути першопричину патології. Найчастіше лікарі намагаються скорегувати два види порушення дефекації:
- Діарею — в цьому випадку використовуються препарати, що дозволяють збільшити калові маси (Метамуцил). Можуть бути призначені кошти, які знизять кількість позивів до випорожнення — Імодіум, Диара.
- Запор — в цьому випадку хворому прописують препарати, які розм’якшують конкременти (Бісакодил).
Якщо нетримання калу має психічний характер, то слід лікувати основне захворювання. У цьому випадку самолікування в домашніх умовах тільки нашкодить.
4.1 Хірургічне втручання
Якщо медикаментозне лікування виявиться марним, лікар може рекомендувати проведення операції. Найчастіше цей спосіб застосовується у людей похилого віку як єдино можливий.
У більшості випадків хворому виконується:
- сфинктеропластика — виробляється з’єднання травмованих м’язів сфінктера;
- сфинктеролеваторопластика – приведення в норму функцій заднього проходу;
- сфинктероглютеопластика — відновлення тканин сфінктера шляхом імплантації матеріалів з сідничного м’яза.
Часто хворому потрібно колостомія – операція, при якій частина ободової кишки виводиться назовні через живіт. Це робиться для того, щоб калові маси виходили назовні через неї.
4.2 Народні методи
Народними засобами вилікувати хворобу не можна, але в комплексі з медикаментозною терапією вона виявляється дієвою.
Застосовувати будь-які рецепти для грудних дітей і дітей шкільного віку не рекомендується: дозування засобу для дитини може підібрати тільки лікар.
Найбільш ефективними є:
- Настій з коренів аїру. Для цього 20 г коренів залити склянкою окропу і настоювати протягом години. Настій відцідити і приймати по 1 ч. л. після кожного прийому їжі.
- Ягоди або сік горобини. Для одержання ефекту потрібно вживати по 1 ст. л. соку після їжі тричі на добу.
- Мед володіє вираженою оздоровлюючим ефектом. Його потрібно приймати по 10 г тричі на день.
Протипоказанням для всіх вищеописаних рецептів є захворювання органів ШКТ і алергія на дані продукти.
