Кишкова непрохідність у дорослих: симптоми і лікування, як діагностують, що це таке?

Кишкова непрохідність – це синдром, який також має латинську назву «ілеус». Захворювання характеризується частковим або повним порушенням переміщення вмісту по травному тракту. У цього явища можуть бути різні причини: як наявність механічної перешкоди, так і порушення рухової функції кишечника під впливом тих чи інших факторів. Лікування в кожному випадку буде відрізнятися.

1 Види захворювання

В залежності від основних ознак або причин, що викликали цей синдром, в медицині застосовується різна класифікація захворювання. Наприклад, орієнтуючись на те, як здійснюється переміщення вмісту по травному тракту, розрізняють два типу синдрому: повна або часткова непрохідність. За клінічним напрямку теж виділяють дві форми: гостра і хронічна кишкова непрохідність. А від походження синдром ділиться на вроджений і набутий.

За функціональними ознаками виділяють такі види:

  • 1. Динамічна кишкова непрохідність, викликана порушенням рухової функції стінок кишечника. Механічне перешкоду відсутня. Виділяють 2 види: спастична непрохідність і паралітичний ілеус. Перший з’являється через підвищення тонусу і спазму мускулатури кишечника, а другий – в результаті зниження активності міоцитів кишечника. В останньому випадку спостерігається картина, відповідна виникнення застійних явищ.
  • 2. Механічна кишкова непрохідність зазвичай обумовлена наявністю перешкоди. Виділяють також 2 види: странгуляційна і обтураційна. У першому випадку мова йде про здавлюванні кишки (такі захворювання, як заворот і утиск кишок). Другий тип викликається закупоркою кишечника, яка виникає при наявності механічної перешкоди всередині. Перепони мають різне походження. Це пухлини і кісти, іноді – рубці. Але обтурації з’являються з-за великих жовчних каменів, які потрапляють всередину через внутрішні свищі. Закупорити просвіт можуть і калові камені, що утворюються при запорах.
  • Різні види непрохідності вимагають різних методів лікування. Важливу роль відіграють захворювання, на тлі яких розвивається цей синдром. Існує цілих ряд факторів, здатних спровокувати його виникнення або підвищити рівень ризику для конкретної людини. Причини виникнення кишкової непрохідності можуть полягати у:

  • 1. Наявність спайкового процесу в черевній порожнині.
  • 2. Розвитку грижі передньої черевної стінки.
  • 3. Подовженні сигмовидної кишки, яке з віком відбувається у кожної людини.
  • 4. Порушення харчування (особливо у дорослих ). Це буває при постійному вживанні висококалорійної їжі і після переїдання, якому передувало тривале голодування. В останньому випадку це будуть патології тонкого кишечника, аж до завороту, можливі й інші проблеми.
  • 5. Наявність гострих хірургічних захворювань органів черевної порожнини. Не завжди це патології ШКТ. Проблеми можуть бути і з нирками.
  • 6. У тривалому дотриманні постільного режиму і обмеження фізичної активності, з-за чого сильно знижується перистальтика кишечника.
  • 7. У новонароджених це викликано неправильним розвитком органів ШКТ. Для визначення патології проводяться додаткові дослідження. У дітей першого року життя кишкова непрохідність часто розвивається при перехід з грудного вигодовування на штучні суміші.
  • ac2db1c705c8eefd4f7aab408ef60f0a

    Розвиток паралітичної форми цього синдрому пов’язане з будь-якою травмою, в тому числі й операційній, перитонітом, деякими порушеннями обмінних процесів – гіпокаліємією. Спастичну форму непрохідності можуть викликати захворювання, які ніяк не пов’язані з травленням. Це ураження головного або спинного мозку, важкі хімічні отруєння і навіть деякі психічні розлади.

    2 Основні ознаки

    Хоча цей синдром може проявлятися в різній формі, симптоми в більшості випадків будуть схожими. До їх числа відносяться:

  • 1. Болі в животі. Зазвичай виникають раптово, у будь-який час доби. Вони говорять про початок розвитку захворювання і не прив’язані до прийому їжі. Болі носять переймоподібний характер. У міру розвитку вони відчуваються практично постійно. Вони супроводжуються перистальтичної хвилі, яка виникає кожні 10-15 хвилин. Такі ознаки особливо характерні для странгуляційної непрохідності. При паралітичному ілеус виникають тупі розпираючий біль. Припинення перистальтичної активності є дуже небезпечним прогностичною ознакою.
  • 2. Здуття живота, яке зазвичай носить асиметричний характер.
  • 3. Затримка стільця і скупчення газів. Це один з ранніх симптомів непрохідності. Іноді з заднього проходу з’являються кров’янисті виділення. Без додаткового обстеження тут не обійтися, оскільки без нього недосвідчені лікарі діагностують дизентерію і втрачають дорогоцінний час. Ось чому необхідно робити рентген і проводити інші дослідження.
  • 4. Блювота. Зазвичай з’являється після нудоти, але іноді є самостійним ознакою. Чим вище в травному тракті розташоване перешкода, тим раніше вона виникає.
  • При наявності всіх перерахованих симптомів потрібно якомога швидше звернутися до лікаря. Тільки фахівець визначить, чи потрібна операція чи можна обійтися консервативними методами.

    3 Лікування різних форм непрохідності

    Хоча багато видів кишкової непрохідності усуваються консервативними методами, в домашніх умовах їх лікують вкрай рідко. І вже тим більше за них можна використовувати народні засоби, оскільки вони лише погіршать ситуацію. І тоді вже замість медикаментозних методів доведеться застосовувати хірургічні. В домашніх умовах можна тільки запобігти засмічення кишечника, але це профілактичні заходи. Навіть перша допомога зводиться до того, щоб викликати бригаду швидкої. Пацієнту ні в якому разі не можна давати знеболюючі та спазмолітичні препарати, оскільки це погіршує клінічну картину.

    Гостра кишкова непрохідність призводить навіть до летального результату. Причому його ймовірність вище, якщо пацієнт пізніше звернувся до лікаря. Якщо лікарська допомога була надана протягом перших 6 годин після появи сильного болю та інших симптомів, то смертність не перевищує 3% випадків. Якщо ж пацієнт звернувся до лікаря лише після кількох діб такого стану, то летальність зростає до 40%. Ось чому ні в якому разі не можна затягувати цей процес.

    Лікування паралітичного ілеусу полягає в усуненні патологічного процесу, який призвів до його розвитку. Цього можна домогтися консервативними методами. Відновити моторну функцію кишечника допомагає препарат Аміназин або аналогічні лікарські засоби – Прозерин і т. д. Після їх застосування зазвичай ставлять очисні клізми. Більш сучасні препарати – прокінетики Цисаприд і його похідні. Ефективним методом є і електростимуляція кишечника. Хірургічне лікування при паралітичної непрохідності застосовують тільки тоді, коли є загроза перитоніту. Це стосується і странгуляционного ілеусу, який складає до 40-50% всіх випадків цього захворювання.

    Динамічна кишкова непрохідність лікується тільки консервативними методами, оскільки хірургічне втручання само по собі знижує перистальтику.

    Але навіть при проведенні операції, одним тільки механічним усуненням причин обмежуватися не можна. В післяопераційному періоді пацієнту призначають антибактеріальну терапію. Одночасно проводиться корекція метаболічних порушень. Якщо захворювання супроводжується гострою нирковою недостатністю, то необхідно і її лікування.

    Важливу роль відіграє рання активізація моторної функції шлунка і кишечника. В перші 3-4 доби після операції проводиться постійна аспірація вмісту через спеціальні зонди, призначають і вже згадані прокінетики.

    Одночасно проводиться дезінтоксикація організму. Потрібно, щоб нирки могли нормально виводити токсини. А для цього важливо відшкодувати водно-електролітні втрати. Хороший ефект дають синтетичні плазмозамінні розчини начебто Гемодезу. Вони не тільки заповнюють втрати рідини, але і є відмінними адсорбентами токсинів, прискорюють їх виведення нирками.

    Якщо операція була зроблена на тлі розвиненого перитоніту, то лікар прописує антибіотики широкого спектру дії. Ці препарати можуть призначатися і для профілактики перитоніту. Зазвичай їх вводять внутрішньовенно, але ні в якому разі не внутрішньом’язово.

    4 Лікування обтурационного типу

    Хірургія як метод лікування грає першорядну роль при обтураційній кишкової непрохідності, викликаної пухлиною. Це досить поширене явище, оскільки такі випадки становлять до 10% всіх форм гострої непрохідності. Зазвичай це злоякісні пухлини, що локалізуються в товстій кишці. Новоутворення в тонкому кишечнику бувають набагато рідше.

    Симптоми цієї форми обтураційній непрохідності розвиваються поступово. Вони доповнюються ознаками розвитку пухлини – анемією, виснаженням, інтоксикацією. Лікування може бути як хірургічних, так і консервативним. При пухлини в тонкій кишці проводять резекцію цього органу з первинним анастомозом. В інших відділах кишечника можливі двох – і трехэтапные операції.

    Закупорка жовчними каменями зустрічається рідше, вона складає до 2% всіх випадків кишкової непрохідності. Але її не можна скидати з рахунків. Мова йде про великих конкрементах діаметром 3-4 див. Лікування може бути тільки хірургічним, при ньому проводять видалення останніх, а якщо є необхідність – то й жовчного міхура.

    У літніх людей, які протягом тривалого часу страждають запорами, може відбуватися обтурація каловими конкрементами. Вони локалізуються в товстій кишці. Іноді калові камені можуть відходити самостійно. Операції робляться рідко. Лікування в основному полягає в ендоскопічному роздрібненні і виведення каменів, у тому числі за допомогою масляних і сифонных клізм. Останні дозволяють виводити гази, які розташовані вище місця перешкоди. При правильному проведенні сифонна клізма може навіть ліквідувати инвагинацию або заворот сигмовидної кишки, але це вимагає високої кваліфікації медпрацівника.

    Постійна аспірація вмісту шлунка та кишечника, яка проводиться через спеціальні зонди, може зменшувати тиск в приводній кишці. Іноді це допомагає усунути часткову кишкову непрохідність, викликану спайками, і навіть повністю відновити моторну функцію, але це робиться тільки в лікарні під наглядом медиків.

    Ефективним методом є колоноскопія, яка дозволяє візуально виявити перешкоду, що порушує прохідність, і усунути заворот кишки. Ендоскопія теж є не тільки діагностичним, а й терапевтичним заходом, оскільки за допомогою цього обладнання встановлюють стент, розширює прохід в кишечнику.

    Будь консервативні методи лікування можуть використовуватися не більше 2 годин. Якщо вони не дали потрібного ефекту, то необхідно хірургічне втручання. Зрозуміти, чи є потрібний результат, можна за допомогою проведення рентгенографічного дослідження.

    Оцініть статтю
    Діагноз хвороб