Ротавірусна інфекція — це вірусне захворювання, яке характеризується ураженням шлунково-кишкового тракту, симптомами інтоксикації, зневодненням (дегідратацією), і проявляється переважно у дітей. Захворювання зустрічається у багатьох країнах світу, складаючи близько половини всіх кишкових розладів у дітей перших двох років життя в країнах, що розвиваються. За статистикою ВООЗ щорічно ротавіруси викликають до 111 млн випадків захворювань, що не потребують госпіталізації, 25 млн випадків звернень за амбулаторною медичною допомогою, а 2 млн пацієнтів госпіталізуються. В одній і тій же країні в різні роки можуть переважати різні штами вірусу. На ротавірусну інфекцію припадає близько чверті випадків так званої «діареї мандрівників».
1 Збудник
Збудник відноситься до сімейства Reoviridae. Свою назву Ротавіруси отримали від латинського rota — колесо, так як під електронним мікроскопом вірусні частки (віріони) виглядають як маленькі коліщатка.
У віріона визначається електронно-щільний центр (ядро). Ядро містить внутрішні білки і геном, представлений молекулою двунитчатой фрагментованою РНК. У геномі вірусу виділяють 11 сегментів, які оточені чітко вираженою тришарової білковою оболонкою (капсидом). Суперкапсида вірусу не має.
З урахуванням группоспецифических антигенів всі ротавіруси поділяються на сім серологічних груп (від А до G). Серологічні групи А, В і С викликають хворобу як у людей, так і у тварин, тоді як інші групи виявляються тільки у тварин.
2 Джерело і шляхи передачі інфекції
Людина є джерелом і резервуаром інфекції. Вірус виділяється у навколишнє середовище з випорожненнями. Вірус з’являється в калі приблизно за 48 годин до перших клінічних симптомів і виділяється у дорослих протягом 7-8 днів (рідко-до 3 тижнів) від початку захворювання. У дітей екскреція збудника триває протягом 4-20 днів від початку клінічних проявів захворювання, проте описані випадки виділення вірусу понад 30 днів (на тлі імунодефіциту).
Вірус передається від людини до людини фекально-оральним шляхом (хвороба «брудних рук»). Тобто людина може заразитися через їжу, воду і контакт з предметами побуту, на яких розташовані вірусні частинки. Зараження дітей вірусом найчастіше спостерігається у дошкільних(дитячих садах, розвиваючих групах та ін) і шкільних установах. Проте останнім часом з’явилися наукові роботи, що доводять наявність повітряно-краплинного шляху передачі інфекції.
Ротавіруси — одна з найбільш частих причин внутрішньолікарняної інфекції в дитячих лікарнях, особливо у новонароджених і дітей раннього віку. Це пов’язано з високою здатністью заражати захворювання. За різними даними, ротавіруси викликають від 10 до 49% всіх внутрішньолікарняних гострих кишкових інфекцій.
3 Симптоми
Інкубаційний період ротавірусної інфекції триває від 15 годин до 7 днів (частіше 1-2 діб). Починається захворювання гостро. Розгорнута картина хвороби формується через 12-24 годин від початку захворювання. Діти хворіють цим захворюванням частіше, ніж дорослі.
У більшості госпіталізованих дітей температура тіла піднімається до 38 градусів, а в деяких може підвищуватися до 39 градусів і вище. При легких формах захворювання як у дорослих, так і у дітей не спостерігається вираженої лихоманки. У дорослих захворювання в більшості випадків (до 98%) протікає в легкій і середньотяжкій формі.
У всіх пацієнтів спостерігається рясний водянистий стілець з різким запахом, іноді випорожнення мутно-білястого кольору, можуть нагадувати випорожнення пацієнта з холерою. При частій діареї може розвинутися зневоднення. Відмінною особливістю хвороби є стілець без домішки крові та слизу. У деяких пацієнтів можуть відзначатися у випорожненнях домішки, що завжди свідчить про поєднанні ротавірусної хвороби з бактеріальною інфекцією (кампілобактеріоз, ешеріхіоз, шигельоз). У цих пацієнтів більш виражені загальна інтоксикація і лихоманка, тобто захворювання протікає важче.
Відзначається голосне вурчання в животі. Позиви до дефекації болючі, помилкових позивів не буває. У половини пацієнтів відзначається блювота. У пацієнтів на фоні симптомів інтоксикації (у дорослих частіше помірно виражених) і підвищеної температури тіла з’являються болі в епігастральній області, нудота, блювота і діарея. Блювота у дорослих в більшості випадків зустрічається у 1-й день захворювання, лише у окремих пацієнтів вона повторюється на 2-3-й день.
У 40% дорослих, так само як і у дітей, при огляді виявляється почервоніння і зернистість слизової оболонки м’якого піднебіння, язичка, піднебінних дужок, а також почервоніння склер. У зв’язку з виявленням цих симптомів, частина випадків інфекції розцінюється лікарями як «кишковий грип ». Причини появи ознак запалення верхніх дихальних шляхів до кінця не вивчені, деякі автори пов’язують це з приєднанням вірусної інфекції.
Дегідратація розвивається найчастіше у дітей (75-85% госпіталізованих), однак у більшості випадків (95%) вона виражена не різко. Лише у окремих пацієнтів розвивається важкий ступінь зневоднення. У цих випадках можливі гемодинамічні розлади і гостра ниркова недостатність. Ці ускладнення характерні більше для літніх дорослих з супутньою патологією. У недоношених і маловагих новонароджених інфекція ускладнюється кров’янистої діареєю, некротизирующим ентероколітом, перфорацією тонкого кишечника. Одним із найсерйозніших наслідків інфекції є смерть пацієнта внаслідок зневоднення.
При промацуванні всіх відділів живота виявляється болючість в пупкової та епігастральній областях, грубе бурчання в правої клубової області. Селезінка та печінка в розмірах не збільшені. При ректороманоскопії у більшості пацієнтів змін немає, лише у деяких пацієнтів спостерігаються помірна набряклість і почервоніння слизової оболонки прямої і сигмоподібної кишки. Ознаки ураження органів ШЛУНКОВО-кишкового тракту зберігаються протягом 2-6 днів.
Необхідно враховувати можливість приєднання бактеріальної інфекції, яка призводить до змін клінічної картини захворювання і вимагає іншого підходу в лікуванні.
4 Діагностика
Для діагностики захворювання враховують клінічні прояви захворювання та епідеміологічні передумови. Основними клініко-діагностичні ознаками ротавірусної інфекції є:
- епідеміологічний анамнез — груповий характер захворювання у зимовий час року;
- гострий початок захворювання;
- помірно виражене підвищення температури тіла і симптоми інтоксикації;
- блювання;
- рясний водянистий стілець без патологічних домішок з частотою до 10-15 разів на добу;
- дегідратація (зневоднення) як наслідок двох попередніх пунктів;
- помірно виражені болі в животі;
- відсутність позитивних результатів при звичайних бактеріологічних дослідженнях на кишкову групу мікробів.
Загальні клінічні лабораторні дослідження (загальний аналіз крові, сечі біохімічний аналіз сироватки крові специфічних змін не дають. У цих аналізах можуть бути виявлені альбумінурія, еритроцити і лейкоцити в сечі, підвищення концентрації сечовини і креатиніну в сироватці крові. На початку захворювання може бути невеликий лейкоцитоз, який в період розпалу змінюється лейкопенією.
Діагноз підтверджується виявленням ротавірусів у фекаліях та/або антитіл до вірусів у сироватці крові. Використовуються методи, які дозволяють виявити ротавіруси або їх антигени у фекаліях (ПЛР, ІФА, реакція латекс аглютинації (РЛА) та ін). Оптимальні терміни виконання обстежень — 1-4-й день хвороби.
Серологічні методи (реакція гальмування гемаглютинації з ротавирусным антигеном і реакція нейтралізації вірусу ) дозволяють з 2-го тижня виявити специфічні антитіла в крові. В даний час серологічні методи мають менше значення, ніж виявлення антигенів ротавірусів у фекаліях.
5 Лікування
Специфічних препаратів, спрямованих на самого збудника, немає. Лікування інфекції комплексне і включає лікувальне харчування, патогенетичну та симптоматичну терапію.
На час гострого періоду хвороби призначається дієта № 4 з деякими змінами, при якій має місце різке обмеження вуглеводів (до 200 г в день) і збільшення кількості білка (до 150 г) з деяким зниженням калорійності (2400 ккал). Обмежується кількість цукру-до 40 г в день, овочів і фруктів. Сіль не обмежується. Враховуючи порушення активності деяких травних ферментів, зокрема лактози, у гострий період захворювання виключаються молоко і молочні продукти з харчового раціону пацієнтів. В гострому періоді та в періоді одужання показано призначення травних полиферментных препаратів (Панкреатин, Креон та ін), які вживають під час або безпосередньо після прийому їжі.
При зневодненні рекомендується застосовувати готові набори солей для пероральної регідратації, що випускаються промисловістю в сухому вигляді і застосовуються у вигляді свіжоприготованого розчину (Регідрон, Гастроліт та ін). При дегідратація II-III ступеня у дітей і III ступеня у дорослих водно-електролітний баланс відновлюється парентеральним шляхом (внутрішньовенні інфузії). При відсутності готового набору солей для профілактики або лікування зневоднення при гострих кишкових інфекціях, незалежно від їх причини та віку пацієнта, ВООЗ і ЮНІСЕФ рекомендують для використання складу «пероральних ре гідратаційних солей» для приготування розчинів на основі глюкози.
У дітей віком до 2 років порушення водно-електролітного балансу усувають, даючи 50-100 мл розчину кожен раз після появи стільця. Дітям старшого віку (до 14 років) дають 100-200 мл розчину після появи кожного стільця. Дорослі повинні пити стільки розчину, скільки їм хочеться.
Заходи при проведенні лікування дегідратації будь-якого ступеня поділяються на два етапи: відновлення втрат рідини і солей, які розвинулися до моменту початку лікування (первинна регідратація), та корекція їх втрат, що продовжуються в процесі терапії (компенсаторна регідратація).
Для зв’язування і виведення токсину з кишечника рекомендується призначати один з ентеросорбентів. Хороший ефект отриманий від застосування Диосмектита (аналоги – Смекта, Неосмектин). Дорослим призначають по 1-2 пакетики 3 рази на день, розчиняючи їх у половині склянки води і ретельно розмішуючи. Дітям до 1 року — 1 пакетик Смекти в день від 1 до 2 років — 2 пакетика на день, старше 2 років — 2 -3 пакетики на добу. Доцільно використовувати еубіотики.
6 Профілактика
Щоб запобігти розвиток ротавірусної інфекції, використовуються живі пероральні вакцини.
У світі дозволені до застосування і використовуються дві вакцини для попередження цієї інфекції: «Ротарікс» (Бельгія) і «Ротатек» (США).
