Бичачий ціп’як (стара назва — солітер) є збудником тениаринхоза. Останній характеризується розвитком диспепсичних розладів. Захворювання поширене повсюдно, але найбільше в районах, де прийнято пасовищне і відгінне утримання худоби. Місцями підвищеної захворюваності на території Російської Федерації є Дагестан, Бурятія, Республіка Саха, Алтайський край, Іркутська, Новосибірська і Красноярська області.
1 Опис збудника
Ось так виглядає доросла особина паразита
Бичачий ціп’як відноситься до класу стьожкових червів (Cestoda). Тіло паразита має лентовидную плоску форму і складається з головки з 4-ма потужними присосками і множини (1000 і більше) члеників (проглоттид). Гельмінт є гермафродитом (тобто відсутній поділ на самку і самця). Зрілі проглотиди містять понад 140 тисяч яєць. Останні мають майже кулясту форму, всередині знаходиться зародок (онкосфера).
Паразит досягає в довжину до 12 метрів.
Більш детально будову бичачого ціп’яка під мікроскопом і на схемі представлено на малюнку нижче:
А–Г — схеми; Д–З — мікрофотографії. А, Д — сколекси; Б, Е — гермафродитні проглотиди; В, Ж — зрілі проглотиди; Г, З — яйця: 1 — сім’яники; 2, 3 — семяпроводы; 4 — ціррус; 5 — статева клоака; 6 — піхва; 7 — яєчник; 8 — желточник; 9 — оотип; 10, 14 — матка; 11, 12 — видільні канали; 13 — присоски; 15 — радіальна смугастість
Бичачий ціп’як відноситься до биогельминтам. Тобто в своєму життєвому циклі розвитку паразит змінює кількох господарів. Ними є наступні:
Дорослі гельмінти в організмі людини паразитують в тонкому кишечнику (зазвичай в однині — звідси і назва солітер) протягом тривалого часу (до 20 років). Зрілі членики, відриваючись від стробіли (ланцюжка сегментів, що утворюють тіло хробака), потрапляють у навколишнє середовище з фекаліями або активно виповзають з анального отвору. Личинки в організмі проміжного господаря розвиваються в м’язової і сполучної тканини, де перетворюються в ларвоцисты овальної форми — цистицерки (фіни).
Період розвитку від зараження людини до виділення зрілих яєць ціп’яка займає близько 3-х місяців.
Кругообіг зміни господарів для неозброєного ціп’яка представлений на схемі нижче.
1.1 Джерело і шляхи передачі паразита
Джерелом зараження навколишнього середовища онкосфера бичачого ціп’яка служить людина — єдиний основний господар. Найбільшу небезпеку становлять особи, які доглядають за тваринами (доярки, пастухи і ін).
Найбільш інфіковане м’ясо молодих тварин.
Найчастіше інфікування тварин відбувається на пасовищах. Яйця гельмінта з кормом потрапляють в кишечник проміжного хазяїна. А вже через 16 тижнів від моменту інфікування тваринного його м’ясо стає заразною для людини. Цистицерк і в м’язах проміжних господарів зберігає життєздатність протягом 1-3 років.
Для запобігання нових випадків зараження розроблено комплекс медичний та ветеринарних профілактичних заходів. Останні спрямовані на виявлення джерел інвазії при масовому обстеженні населення. Проводяться заходи по захисту навколишнього середовища (пасовищ) від фекального забруднення.
Крім того, профілактика полягає у виключенні з харчового раціону сирого і недостатньо термічно обробленого м’яса великої рогатої худоби.
1.2 Вплив на організм людини
Черв’як солітер надає наступні патогенні дії на організм людини:
- механічне (подразнення та ушкодження слизової тонкого кишечника присосками ціп’яка, закупорка кишечника скупченням ціп’яки);
- токсико-алергічне (отруєння організму продуктами життєдіяльності паразита);
- порушує обмінні процеси (живлення за рахунок організму господаря, поглинання поживних речовин, вітамінів, зменшення секреції шлункового соку і як результат зниження маси тіла).
2 Клінічні прояви та ускладнення
Часто інвазія бичачим цепнем протікає без помітних порушень загального стану і проявляється лише виділенням члеників з заднього проходу з фекаліями та/або поза акту дефекації в результаті їх активного виходу з анального отвору. Останнє відрізняє це захворювання від інфікування озброєним (свинячий) цепнем. На 2-3-му тижні від початку інфекції з’являються такі симптоми – нудота, печія, відчуття тяжкості в епігастральній ділянці, а на 8-му тижні порушується стілець.
Іноді пацієнти скаржаться на свербіж в області заднього проходу.
При тривалому інфікуванні пацієнти скаржаться на болі в животі, загальну слабкість, іноді спостерігаються зниження маси тіла, діарея, підвищений апетит, розвиваються астеноневротические прояви. До останніх відносяться наступні симптоми:
- головний біль;
- запаморочення;
- непритомні стану;
- порушення сну;
- епілептиформні судоми.
Паразитування бичачого ціп’яка в людському організмі може призвести до розвитку різних ускладнень. Але останні виникають вкрай рідко. Ускладнення тениаринхоза:
- механічна кишкова непрохідність;
- перфорація кишкової стінки;
- холангіт;
- апендицит;
- панкреатит.
3 Діагностика
Діагностика захворювання вельми скрутна. Це пов’язано з тим, що клінічна картина інфекції малоспецифична (тобто специфічні ознаки знаходження паразита в людському організмі відсутні). Запідозрити інфікування можна в разі поєднання диспепсичного синдрому (розлади травної системи) і втрати маси тіла з підвищенням апетиту. Особливо це стосується осіб, які мають контакт з проміжними господарями паразита.
Часто пацієнти самі виявляють виділяються зрілі проглотиди.
В деяких випадках в крові реєструється еозінофілія і анемія. Основним методом діагностики є мікроскопічне дослідження фекалій з метою виявлення члеників або яєць.
Яйця бичачого ціп’яка відрізняються від свинячого та ідентифікуються як яйця тениид.
4 Лікування
Позбутися від солітера можна за допомогою лікарських засобів. Препаратом вибору є Празиквантел і його аналоги, які призначаються у вигляді одноразового вживання в дозі 15 мг/кг. Це лікарський засіб викликає загибель сколекса (головної частини черв’яка)і незрілих члеників.
Для того щоб швидше вивести паразита з організму, крім антигельмінтного препарату, рекомендується прийняти будь-яке проносне засіб (касторове масло та ін).
Для оцінки ефективності терапії проводять контрольне дослідження фекалій на наявність онкосфер гельмінта. Зазвичай виділення паразита припиняється протягом 2-3 місяців після специфічної терапії. Якщо вихід члеників поновлюється, проводять повторний курс лікування тими ж антигельмінтними препаратами.
У разі розвитку ускладнень може знадобитися консультація хірурга та оперативне лікування.
