Амебіаз кишечника є досить поширеним захворюванням. Небезпека полягає в тому, що при наявності одного хворого в групу ризику зараження потрапляють всі члени його сім’ї та близького оточення. Перші симптоми недуги носять неспецифічний характер, через що ускладнюється своєчасна діагностика.
Спроби самостійно впоратися з патологічним станом виявляються безрезультатними і тільки погіршують перебіг хвороби, сприяючи її переходу в хронічну форму і появи небезпечних ускладнень. Серед останніх виділяють: абсцеси, перитоніт, позакишкові порушення. Навіть після багаторічного хронічного процесу, за наявності провокуючих чинників, можливий летальний результат.
1 Опис
Амебіаз – це протозойная інфекція, яка в процесі життєдіяльності в товстому кишечнику викликає виразкові ураження і небезпечні патологічні стани, такі як абсцеси кишки і прилеглих внутрішніх органів. Хвороба протікає в двох формах:
- гострої;
- хронічною.
Збудником є дизентерійна амеба – E. Histolytica.
Вперше її виявили ще в 1875 році в Санкт-Петербурзі. Це сталося при діагностиці хворого, у якого протягом тривалого часу спостерігалося кривавий рідкий стілець. У ході декількох років вивчення, після підтвердження наявності амеби в зрізах виразкових уражень і абсцесах у хворих на дизентерію, у 1891 році цей збудник був виділений в самостійний вид. В даний час В Міжнародній класифікації хвороб амебіаз кишечника представлений окремою нозологічною формою.
1.1 Етіологія збудника
Життєвий цикл дизентерійної амеби протікає в двох стадіях:
- вегетативної (трофозоит);
- стадії спокою (кольору).
Один і той же мікроорганізм може по черзі змінювати обидві фази, що залежить від умов проживання. При наявності несприятливих факторів кишкова амеба перетворюється в цисту з метою збереження своїх життєвих властивостей.
Вегетативна стадія передбачає 4 форми існування:
- тканинну – відрізняється високою активністю та інвазивної здатністю, пересувається поштовхами, за допомогою псевдоножек, викликає гостру форму амебіазу;
- велику вегетативну – пересувається за рахунок псевдоножек і володіє високою здатністю до фагоцитозу еритроцитів, найчастіше виявляється у свіжих фекаліях хворого;
- просвітні – інфекція малорухлива, циркулює в порожнині товстої кишки, виділяється з фекаліями, особливо після прийому проносних засобів;
- предцистную – амеба малорухлива, в калових масах виявляється випадково, так як являє собою форму носійства або стійкої ремісії.
Дизентерійна амеба тривалий час може зберігатися у вигляді цисти, у вегетативній стадії швидко гине. У виділених фекаліях це відбувається вже через 30 хвилин. Виявити цисти в калі можна лише при детальному його аналізі, при підозрі на цю патологію. Це відбувається у носіїв, що перехворіли, хворих, які страждають рецидивуючої формою амебіазу.
Як тільки циста потрапила в просвіт товстої кишки, її оболонка під дією ендогенних ферментів руйнується, вивільняючи 4-ядерну материнську форму. Вже після першого поділу утворюється 8 одноядерних амеб. Для їх подальшого розмноження необхідна сприятливе середовище. При її відсутності одноклітинні знову перетворюються в цисти.
Циста здатна перебувати в навколишньому середовищі до одного місяця. Потрапляючи з калом у прохолодну, вологий грунт, вона зберігається до 8 днів. Знищити її здатні тільки високі температури і висушування. Негативні температури до -20 градусів, навпаки, подовжують життя цисти до декількох місяців.
1.2 Умови зараження
Основним розповсюджувачем дизентерійної амеби в навколишньому середовищі є сама людина. Він виділяє мікроорганізми разом з фекаліями. Зараженню піддаються люди, які перехворіли амебіазом кишечника, мають хронічне рецидивуючий перебіг, а також пацієнти в стадії ремісії. Навіть після одужання людина здатна виділяти цисти протягом багатьох років.
Мікробіологи стверджують, що за одну добу разом з каловими масами виділяється 300 млн одноклітинних. Хворі з гострою фазою хвороби, коли в організмі розмножуються вегетативні форми, для оточуючих не несуть ніякої небезпеки.
Механізм зараження – фекально-оральний. Відрізняються лише шляхи поширення інфекції:
- харчовий;
- водний;
- контактний;
- побутовий.
Найбільш часто амеба потрапляє в організм людини разом з продуктами харчування, особливо з немитими овочами і фруктами, без попередньої термічної обробки. Дещо рідше це відбувається за допомогою води або предметів побуту.
Розповсюдження мікроорганізмів сприяють антисанітарні умови і недотримання елементарних правил гігієни. Цисти здатні зберігатися в кишечнику мух і тарганів до трьох діб. Комахи переносять інфекцію з одного середовища в іншу.
Захворювання схильні всі вікові групи, незалежно від статі та етнічної приналежності. Але найбільш часто йому піддаються:
Амебіаз кишечника не має вираженої сезонності, але найбільш часто його поширенню сприяють літні місяці, що пов’язано з особливістю проведення часу людей, які прагнуть опинитися поблизу водойм. Також влітку збільшується споживання свіжих овочів і фруктів. Зважаючи на високих температур і уповільнення біохімічних процесів всередині організму імунітет людини слабшає, знижується його опірність при контакті з патогенами.
2 Симптоми
Клінічна картина при амебіазі кишечника багато в чому залежить від форми ураження. Всесвітня організація охорони здоров’я виділяє три форми прояву амебіазу в організмі людини:
Кишковий амебіаз, або амебна дизентерія є однією з найчастіших форм недуги. Інкубаційний період після зараження триває від 1 тижня до 3 місяців, іноді довше. Клінічно у пацієнта можуть спостерігатися 3 ступеня перебігу патології:
- легка;
- середня;
- важка.
Дизентерійний амебіаз за типом перебігу патології може бути гострим або хронічним.
2.1 Гострий гастроентерит
Гострий кишковий амебіаз тривалий час може протікати безсимптомно, опосередковано вказуючи на інші патологічні порушення за рахунок диспептичних розладів. Найбільш часто люди відзначають нормальну або субфебрильну температуру тіла. Загальна інтоксикація організму не виражена. Самопочуття можна вважати задовільним. У рідкісних випадках пацієнт пред’являє скарги на:
- наростання загальної слабкості, стомлюваності;
- ломоту у всьому тілі;
- головні болі, запаморочення;
- зниження апетиту.
З боку шлунково-кишкового тракту найбільш часто з’являються метеоризм, дискомфорт в області живота і болю, які носять неспецифічний, короткочасний характер.
Принципове значення має поява диспептичних розладів. На самому початку захворювання калові маси стають рясними, з великим виділенням слизу, з різким запахом, дефекації відбуваються до 5-7 разів на добу. Поступово їх кількість зростає, в момент максимального розвитку хвороби стілець може бути до 20 разів за день. Кал втрачає свою первісну форму, стаючи прозорим склоподібним, більше схожим на слиз. Через деякий час характерна поява домішок крові, у міру їх наростання стілець набуває специфічний вигляд. Цей симптом має назву “малинове желе”.
Наявність гострої форми достовірно підтверджується при ендоскопічному дослідженні товстої кишки. Лікареві вдається виявити виразки різного діаметру, до 2 див. Характерно їх розташування на вершині складок. Самі виразки запалені, набряклі, мають розпушений краю. Дно виразки розташоване на підслизовому шарі, при цьому є гнійно-некротичні маси. Стінки кишечника мало відрізняються від здорових, лише у випадках важкого перебігу стають набряклими і більш червоним.
Гострий гастроентерит триває не більше півтора місяців – навіть за умови відсутності повноцінного лікування. Далі пацієнти відзначають поліпшення загального самопочуття. Кишкові болі, спазми, метеоризм і тенезми проходять самі собою. Даний стан характеризується як ремісія. Вона здатна тривати до декількох місяців. При виникненні провокуючих чинників, коли знову виникають сприятливі умови для розмноження інфекції, симптоми повертаються. Подібні цикли можуть тривати десятиліттями.
Ураження стінок товстої кишки
2.2 Хронічний амебіаз
Відсутність повноцінного комплексного і кваліфікованого лікування призводить до розвитку хронічної форми. Вона передбачає 2 види течії:
- рецидивуючий;
- безперервне.
У першому випадку стан характеризується періодичними загостреннями, в результаті яких то з’являються, то зникають перераховані симптоми хвороби. У моменти стійкої ремісії у пацієнтів кал стає повністю оформленим, а загальне самопочуття задовільний. Безперервне протягом передбачає повну відсутність згасання симптомів, періодично виникає лише незначне поліпшення і ослаблення клінічних проявів.
У людей, тривало страждаючих хронічним амебіазом, розвиваються ознаки астенії, з’являється виражений дефіцит білків крові, знижується рівень мікроелементів. Разом зі зниженим апетитом з’являється дистрофія, пацієнти втрачають у вазі. З’являються скарги на неприємний присмак в роті, оніміння і дискомфорт в мові. Кількість дефекацій за добу досягає 30 і більше. Больовий синдром то з’являється, то повністю згасає. При ураженні прямої кишки яскраво виражені тенезми (болісні позиви до дефекації).
Разом з кишковими проявами наростає загальна інтоксикація, з’являються симптоми з боку інших органів при амебіазі. В першу чергу – ознаки серцево-судинної недостатності. Наростає частота серцевих скорочень, тони стають приглушеними, а межі серця розширюються. У деяких випадках збільшується печінка, з’являється локальний больовий синдром в її проекції.
Зважаючи на дефіцит білкових фракцій розвивається анемія. В загальному аналізі крові можна виявити велику кількість еозинофілів, моноцитів, лімфоцитів і збільшення ШОЕ в кілька разів. При ендоскопічному дослідженні нерідко виявляється змішана картина. Поряд з активними виразками лікареві вдається виявити наявність кіст, поліпів, абсцесів і інших запальних уражень. При проведенні рентгенівського дослідження порожнини кишечника визначається дефект наповнення, що нерідко сприймається як пухлинний процес.
Цей стан небезпечний своїми ускладненнями, тому що в ході довгостроково поточного хронічного процесу розвивається перитоніт, прорив стінок кишечнику в черевну порожнину з її обсіменіння. З’являється гангрена кишечника, наростає кровотеча і формуються множинні абсцеси. Це призводить до сепсису, в подальшому – до летального результату.
2.3 Шкірний і внекишечный
Дані патологічні стани зустрічаються дещо рідше, але в більшості випадків вдається діагностувати первинну локалізацію збудника саме в стінках товстої кишки, звідки відбувається зараження всіх інших органів і систем.
Найбільш часто позакишкових амебіазом вражається печінка. Дана локалізація небезпечна формуванням абсцесу органу. В результаті цього печінка збільшується в розмірах, стає хворобливою, з’являються ознаки загальної інтоксикації:
- підвищення температури тіла до 40 градусів;
- озноб;
- виражена слабкість;
- відсутність апетиту;
- стрімка втрата ваги;
- емоційна пригніченість.
Ще однією частою локалізацією амебної дизентерії є легені. В процесі ураження виникає пневмонія, яка характеризується вираженими болями в грудній клітці, наростаючим сухим кашлем з періодичним виділенням убогою слизової мокроти. При розвитку патологічного процесу з’являються домішки крові. Розвивається специфічне стан, зване хронічною пневмонією. Дане явище спостерігається виключно при цьому збудника, так як у всіх інших випадках пневмонія носить гострий характер. Без своєчасного лікування вона переходить у абсцес легені.
У жінок уретра більш широка, ніж у чоловіків, тому можливий висхідний шлях занесення інфекції. Спостерігається інфікування сечостатевої системи. Клініка має яскраво виражений характер, на слизових утворюються виразки, в нирках формуються абсцеси.
При ураженні головного мозку відбувається стрімке прогресування, рідко вдається надати своєчасну кваліфіковану допомогу. Більшість пацієнтів приречені на летальний результат.
Амебіаз шкіри є вторинним процесом, якому передує зараження через товсту кишку. Зміни з’являються в промежині, на сідницях і в області ануса. Характеризуються наявністю виразок і ерозій, які в подальшому переходять у нориці і вимагають обов’язкового оперативного лікування і розкриття амебного абсцесу. Виразки на шкірі мають характерні ознаки:
- вони мало хворобливі;
- мають почорнілі краю;
- виділяють смердючий запах.
При зіскобі вдається визначити вегетативну форму дизентерійної амеби.
Шкірна форма амебіазу
3 Особливості діагностики
Основне значення в постановці діагнозу дизентерійного амебіазу має збір анамнезу. Виявляються всі контакти хворого, особливо з інфекційними хворими. У рамках клінічного обстеження проводяться:
- ректороманоскопія;
- рентгеноскопія черевної порожнини;
- ультразвукове дослідження;
- лапароскопія.
У процесі діагностичної лапароскопії або ректороманоскопії береться біопсія зі слизової оболонки ураженого кишечника, нерідко січуться абсцеси і проводяться інші оперативні втручання з метою полегшення стану пацієнта.
Абсцес печінки при патологоанатомічному розтині
Принципове значення для визначення амеби має дослідження калових мас. Пацієнтам необхідно перед здачею біоматеріалу прийняти проносне, яке спровокує максимальний викид збудника в навколишнє середовище. Досліджувати кал необхідно протягом 15 хвилин після спорожнення кишечника. Це обумовлено нетривалої життям амеб з-за їх нестійкості. Копрограма проводиться кілька разів, так як в одній порції може бути недостатня кількість цист та вегетативних форм, які не потраплять у поле зору лаборанта.
При відсутності лабораторії на місці дослідження отриманий біоматеріал піддається обробці спеціальними консервантами.
4 Лікування
Ключове значення в терапії дизентерії та амебіазу займає звільнення організму від збудника. З цією метою використовується кілька груп препаратів:
Разом з основною терапією, спрямованої на усунення збудника, проводиться симптоматична. Вона полягає в полегшенні стану пацієнта. Знімається інтоксикаційний синдром, проводиться хірургічне втручання з метою розкриття абсцесів або видалення некротизованих органів, які неможливо відновити. Якщо протипаразитарний лікування триває близько 2 тижнів, то симптоматичне триває до місяця і більше.
Враховуючи контактний шлях передачі захворювання, інфекціоніста необхідно визначити всі контакти хворого, щоб виявити носіїв в оточенні. Важливе значення має припинення поширення інфекції серед членів сім’ї, так як після одужання людина здатна знову піддатися зараженню.
