Зміст:
- Специфіка поразок люмбальної зони
- Що означає цей термін
- Фактори, що підвищують ризик розвитку дорсопатий
- Основні клінічні ознаки
- Проблеми і методи диференціальної діагностики
Поперекова дорсопатія визнана одним з найбільш розповсюджених приводів до звернення за медичною допомогою, оскільки частіше за інших вертебральних синдромів стає генератором спінальних болю. Вражаючи переважно активну і трудоспособную частина дорослого населення, вона набула в сучасному світі, окрім статусу медичної проблеми, ще й соціально-економічну актуальність.
Специфіка поразок люмбальної зони
На частку поперекового відділу припадають найбільші, порівняно з іншими вертебральними структурами, навантаження. Своєю міццю і численними анатомо-функціональними зв’язками з усіма частинами та органами нижньої половини тіла цей відділ хребта нагадує конструктивно складний інженерно-промисловий проект.
Роль центрально-осьової структури в ньому належить хребетного стовпа. Він являє собою послідовно чередующееся зчленування хребців і хрящових дисків, надійно скріплених багатокомпонентним зв’язковим апаратом, більш розвиненим, пружним і еластичним, ніж у інших хребетних відділах. Надійність кісткової опори доповнюється потужним поздовжнім паравертебральні м’язовим супроводом.
Утворена з’єднанням дужок, порожниста структура хребців, послідовно наступних один за одним, складається в кістковий канал. Він забезпечує надійний захист спинного мозку і корінців його нервів. Така будова робить можливим для поперекового відділу хребетного стовпа повноцінне здійснення своїх основних функцій:
- опорною;
- рухової;
- захисної.
Постійний характер та інтенсивність навантажень, вплив факторів ризику послаблюють життєстійкість, опірність тканин вертебро-люмбального відділу. Поступово знижується їх здатність до регенерації, тобто відновлення, вони зношуються — зазнають дегенеративних змін, потім — руйнувань. Людина при цьому починає відчувати болі і різного роду дискомфортні відчуття. Подібні стани позначають терміном дорсопатія поперекового відділу.
Що означає цей термін
Об’єднання двох латинських понять, dorsum і pathos — спина і страждання, дало клінічній практиці ємне узагальнююче для позначення категорії захворювань, подібних за основними ознаками. Воно використовується для численної групи нозологічних одиниць, кожну з яких, виходячи із зовнішніх характеристик, можна описати як «проблеми зі спиною».
Термін запропонований Міжнародною Класифікацією Хвороб для спрощення статистичної обробки захворюваності патологією хребетного стовпа.
Діагноз «дорсопатія поперекового відділу хребта» вказує, що це, по-перше, захворювання кістково-м’язової системи, по-друге, таке, якому в якості провідних притаманні наступні клінічні та патоморфологічні ознаки:
- деструктивно-дистрофічні ураження анатомо-функціональних структурних одиниць, як кісткових, так і сполучнотканинних;
- неуточнений больовий синдром, так звані дорсалгии, тобто болі в області спини.
МКБ, об’єднуючи в одну статистичну групу різні нозологічні одиниці, не забезпечує розуміння, що таке дорсопатія хребетного відділу з точки зору патоморфології пошкоджених тканин і етіопатогенезу конкретного клінічного процесу.
Використання цього терміну в якості діагнозу для лікаря і пацієнта означає не більше того, що є припущення про наявність у хворого певних порушень форми, структурної цілісності і зниження функціональності кісткових і сполучнотканинних структур, підтверджених наявністю люмбалгий і синдрому обмеження рухливості.
Очевидно, що таке медичний висновок, як дорсопатія попереково-крижового відділу хребта, у клінічній практиці може використовуватися лише на додиагностическом етапі в якості попереднього, тобто неостаточного, діагнозу.
Його встановлення апріорі передбачає необхідність подальшого проведення комплексу лабораторних та інструментальних досліджень для уточнення дійсної причини розвитку у хворого спостерігаються синдромів.
Фактори, що підвищують ризик розвитку дорсопатий
Призводять до розвитку дегенеративних змін вертебро-люмбальної зони можуть стати чинники як зовнішнього, так і внутрішнього середовища людського організму. При цьому провідні ролі фахівці, що досліджують проблеми хребта, відводять:
- гіподинамії, в тому числі у вигляді «офісного» способу життя;
- деформацій постави;
- професійним і побутовим вредностям, пов’язаних з постійними перевантаженнями і травмами попереку, з необхідністю використання важкої спецодягу та переохолодженнями;
- пристрасті до шкідливих звичок;
- зловживання рафінованими продуктами;
- дефіциту мікроелемента Ca в організмі внаслідок гормональних зрушень, наприклад, у постменопаузальному періоді або при гіповітамінозі D3;
- високого рівня в крові сечової кислоти.
Як правило, дорсопатії розвиваються в результаті впливу не одного, а декількох взаємно посилюють дію один одного факторів.
У загальноприйнятої класифікації дорсопатий виникають під впливом пускових моментів зміни хребетного представлені трьома основними підгрупами:
- деформуючими люмбальної дорсопатиями, яким властиве руйнування, або розпушення хрящової структури міжхребцевих дисків;
- спондилопатиями, при яких дистрофічні і деструктивні зміни наростають переважно в кістковій тканині самих хребців;
- іншими дорсопатиями, яким, крім вираженої деструкції міжхребцевих дисків, характерно защемлення нервових корінців і, як наслідок, розвиток яскравих і гострих больових синдромів.
В результаті дорсопатий деформуючих виникають, наприклад, часто зустрічаються в повсякденному діагностиці сплощення або посилення природного люмбально-сакрального лордозу. Інші, або інші, як їх часто називають, поперекові дорсопатії – це надзвичайно поширені в клінічній практиці дегенеративні переродження хрящових дисків, що супроводжуються їх вибухне або всередину хребетного каналу у формі протрузій, або назовні у вигляді гриж.
Основні клінічні ознаки
Якщо пацієнту поставлений діагноз дорсопатія поперекового відділу хребта, що це може означати з точки зору клінічної забарвлення? Нозологічних одиниць, об’єднаних в цю групу, властиво хронічне рецидивуючий перебіг. Періодичні загострення та спалахи захворювань відчуваються пацієнтами суб’єктивно і проявляються клінічно тріадою провідних синдромів:
- больовим;
- корінцевим;
- дисфункціональним.
Больові прояви при поперекових дорсопатиях – це люмбалгії, тупі розлиті болі, і люмбаго, гострі напади, так звані простріли. До появи корінцевого синдрому призводить компресія виходять з спинномозкового каналу нервів. Здавлювання верхніх корінців проявляється частковою або повною втратою чутливості, нижніх – парезами або паралічами. Дисфункциональному синдрому клінічно відповідає обмеження рухливості поперекової частини опорно-рухового апарату у вигляді скорочення швидкості й обсягу рухів.
При обстеженні хворого лікар орієнтується на виявлення наступних діагностичних ознак:
- постійного характеру ниючих болів в області попереку — люмбалгий;
- наявність реакції больових відчуттів на фізичне навантаження, різкі рухи, підняття тягарів, кашель, чхання;
- напруги, спазму і хворобливості м’язових груп поперекової зони;
- зниження чутливості і відчуття оніміння або ломоти в одній з нижніх кінцівок до ступеня парезів;
- зниження рефлекторних відповідей і наростання м’язової слабкості в них до ступеня паралічів;
- наявність у кінцівках гипотрофических проявів до ступеня нейромио – і нейроостеофиброзов.
Дорсопатія попереково-крижового топічного розташування, крім додаткових больових відчуттів в сакральній зоні, характеризується їх проекцією на органи малого таза, частіше на пряму кишку або сечовий міхур, і наявністю люмбоишиалгий, болі, що поширюються на сідниці і вздовж нижніх кінцівок.
Проблеми і методи диференціальної діагностики
Міжнародною Класифікацією Хвороб в групу дорсопатія поперекового відділу хребта включені всі дегенеративно-дистрофічного походження процеси, локалізовані в люмбальної частини хребетного стовпа і в прилеглих тканинах, що супроводжуються больовим синдромом не вісцерального, тобто не має відношення до патології органів черевної порожнини і малого тазу, походження.
Виставлення такого діагнозу стає для пацієнта стартом для розгорнутого клінічного обстеження, метою якого є уточнення локалізації джерела патології та його етіопатогенетична ідентифікація. На практиці це означає, що лікареві потрібно здійснити складну диференціальну діагностичну задачу, тобто серед усіх захворювань, включених у групу поперекових дорсопатий, виявити джерело конкретного клінічного випадку.
Для цього, крім даних, отриманих при об’єктивному обстеженні пацієнта, залучають результати лабораторних, променевих та інструментальних методів дослідження:
- біохімічних аналізів крові;
- спонділографії;
- комп’ютерної, магнітно-резонансної та рентгенівської томографії;
- ЭНМГ – електронейроміографії.
Тільки встановлення остаточного диференційованого діагнозу дозволяє лікарю призначити етіопатогенетичне, тобто враховує дійсну причину захворювання, а, значить, найбільш ефективне лікування. Так що не забувайте записатися до лікаря.
