Патології сечовидільної системи можуть виникати в будь-якому віковому періоді. Окремі стани можуть провокувати тяжкі наслідки, які згубно впливають на організм пацієнта.
Зміст
- 1 Уросепсис
- 2 Причини та механізм розвитку
- 3 Форми
- 4 Клінічна картина
- 5 Діагностика
- 6 Лікування
- 7 Профілактика
Уросепсис
Відноситься до найбільш небезпечних ускладнень, що утворюються за запальних процесів у сечостатевому відділі. Захворювання характеризується проникненням патогенної мікрофлори в кров’яне русло і подальшим їх розповсюдженням по всьому організму. Патологія може загрожувати життю хворого, при відсутності термінового лікування можливий розвиток летального результату.
Уросепсис не має власного коду в системі МКБ-10.
Причини і механізм розвитку
Патологічне відхилення є наслідком неправильно виконаних медичних маніпуляцій – при гнійно-запальних процесах в сечостатевому відділі. Недуга утворюється під впливом грампозитивних і грамнегативних бактерій.
Зараження провокується неякісною обробкою приміщень (місце знаходження урологічних пацієнтів), порушенням правил асептики і антисептики при проведенні катетеризації, цистоскопії та ендоскопічних втручань на сечовому міхурі.
До інших передумов освіти уросепсису відносять:
- гнійні форми простатиту з розвитком абсцесу;
- гангрену Фур’є;
- паранефриты;
- пионефрозы з перекриттям проток і розвитком запалення на тлі застійних процесів;
- проникнення стороннього тіла в сечовий міхур;
- карбункул, абсцес в паренхімі нирок;
- різке зниження кількості виведеної сечі – при інфекційних ураженнях та ін.
Важкі форми захворювання провокуються активізувалися вульгарним протеєм.
Форми
Підрозділ патологічного процесу проводиться за місцем проникнення інфекційних агентів в організм:
- Ендогенне напрямок — є результатом запального процесу в сечостатевій системі. Патологія реєструється в органах, так і тканинах.
- Екзогенне – відноситься до наслідків медичних маніпуляцій. Основна причина виникнення – помилка персоналу в стерилізації інструментів.
Вторинне підрозділ проводиться за формою процесу – на гостру, підгостру і хронічну.
Клінічна картина
Загальні симптоми проникнення інфекції представлені підвищеним рівнем температури тіла, збільшенням частоти дихання понад 20 разів на хвилину, підвищеним серцевим викидом, зниженням обсягів сечі, тахікардією, різким падінням систолічного тиску.
У пацієнтів відзначається підвищена функціональність потових залоз, збліднення шкірних покривів. Симптоматичні прояви залежать від форми захворювання.
При гострому перебігу – наголошується швидке підвищення показників температури тіла (від 38 до 40 градусів), розвиток гарячкових станів. Швидке накопичення патогенних мікроорганізмів і продукції їх життєдіяльності може спровокувати виникнення колапсу.
Організм стикається з двома атаками, які придушуються своєчасної терапією. Відсутність професійної допомоги призводить до посилення інтоксикації і перехід хвороби на наступний етап.
При підгострому – спостерігається зниження показників симптоматики та подальше прогресування процесу.
При хронічному – температура тримається на постійному рівні 37,5 градусів, іноді може підвищуватися до 38 одиниць. Прояви гострого перебігу відсутні, інтоксикація залишається. Запальний процес провокує порушення функціональності нирок, з подальшим розвитком їх недостатності.
Діагностика
Всі дослідження спрямовані на визначення проник в організм збудника і оцінки стану сечостатевого відділу.
Обстеження представлено:
- клінічним аналізом крові – для визначення чисельності електролітів, лейкоцитів і тромбоцитів;
- бактеріальним посівом сечі і крові;
- аналізом секрету, що міститься в уретральном каналі і передміхуровій залозі;
- УЗД – для виявлення відхилень у структурі органів;
- рентгенологічними знімками грудної клітки;
- коагулограммой – призначається перед операцією, з метою з’ясування швидкості згортання крові.
Лікування
Патологія здатна призвести до незворотних змін, для запобігання яких застосовуються термінові заходи.
Пацієнту призначаються внутрішньовенні інфузії з антибактеріальними препаратами, введення катетера – для контролю показників добового діурезу. При важких формах хвороби хворого переводять у відділення інтенсивної терапії, під постійний контроль з боку реаніматолога.
Лікування включає прийом окремих медикаментозних засобів – цефалоспоринів, фторхінолонів, інгібіторів протеаз. Для придушення симптоматики проводиться гемодіаліз та імунотерапія. Оперативне втручання використовується для видалення перекриваючих протоки каменів.
Самостійне лікування уросепсису антибіотиками в умовах будинку здатне привести до летального результату.
Уросепсис є серйозним ускладненням, прогноз якого залежить від швидкості надання допомоги. У більшості випадків він умовно-несприятливий.
Профілактика
Для запобігання розвитку уросепсису фахівцям рекомендовано:
- Ізолювати всіх хворих – для профілактики перехресного інфікування.
- Ретельно підбирати антибактеріальні препарати – згідно з даними діагностики (визначення збудника і його відносини до ліків).
- Скоротити час перебування хворих у стаціонарах – для запобігання інфікування.
- Дотримуватися правил стерилізації медичних інструментів перед проведенням маніпуляцій.
Патологічний процес рідко утворюється з вини пацієнта – захворювання провокують невірні дії медиків. Уникнути його розвитку можна при дотриманні правил профілактики в умовах стаціонарного лікування.
